В кожному розвиненому суспільстві дбають про розвиток громадського сектору і плекають відносини між громадськими організаціями та органами державної влади. В парі, держава та громадськість можуть подолати глобальні проблеми в сфері захисту прав людини, розвитку правових інституцій, викоренення бідності та корупції. Так, принаймні пишуть дослідники явища громадських організацій.

На прикладі розвитку третього сектору в розвинених країнах Європи та Північної Америки можна побачити правдивість цього твердження. Алгоритм дуже простий. На першому етапі, при виникненні, громадські організації слугують помічниками держави. Їх основне призначення – вирішувати проблеми та заповнювати прогалини, які не встигає вирішити чи заповнити держава. Громадські рухи виникають там, де в них є необхідність, де органи влади не справляються. Таким чином волонтери стають опорою держави, підтримуючи її, та допомагаючи забезпечити нагальні потреби населення.

На цьому етапі критично, щоб громадські організації не розчинились в державі, щоб держава не переманила активних волонтерів в ряди державних чиновників, не перетворила їх на ще один рупор державної влади.

Пройшовши перший етап, якщо волонтерам вдасться лишитись волонтерами, і при цьому не стати антагоністами держави, тобто її ворогами, то громадські організації мають шанс стати партнером держави. Партнером, який здійснює функції нагляду та контролю. На другому етапі розвитку громадські організації здобувають право вимагати від держави збереження того, що було створено та налагоджено завдяки роботі волонтерів. Отримавши власний досвід під час вирішення нагальних суспільних проблем, здобувши необхідні навики й знання, волонтери можуть направляти органи державної влади, підказувати рішення, критикувати та на рівних брати участь у дискусіях.

Українські громадські організації мобілізувались та активізувались лише два роки тому. Зараз волонтерство перебуває на першому етапі свого розвитку. Первинне завдання волонтера сьогодні – допомогти підвищити ефективність державних механізмів, сприяти очищенню влади та своїм прикладом показати як можна працювати. А в процесі, волонтери не повинні не упускати можливості навчитись, придивитись до вже існуючих систем, зрозуміти причинно-наслідковий зв'язок.

Волонтери з'явились в Україні, крім іншого, ще й тому що в них були ефективні пропозиції на суспільний попит. В процесі забезпечення суспільних потреб, волонтери зможуть виявити та сформулювати власні запити та побажання до держави. Поки що на запитання, що треба від держави, у переважної більшості волонтерів відповідь єдина – «Хай не заважають». Але цього мало.

Для розбудови нормальних партнерських відносин кожна сторона має чітко знати можливості один одного та розуміти потреби один одного. Для того, щоб це розуміти, кожна сторона має бути здатною їх формулювати. Поки що в українських волонтерів не було можливості навіть задуматись над такими формулюваннями.

В свою чергу, для того, щоб з держави вийшов надійний партнер, така держава повинна навчитись цінувати зусилля та працю громадських організацій. Держава має не лише створювати можливості для обміну думками та досвідом з волонтерами, але й заохочувати волонтерів до такого обміну.

Натомість, українські чиновники продовжують вважати за нормальне, що волонтери самі до них прийдуть, що волонтери і далі будуть просити дослухатись до них, пропонувати свої послуги й ресурси за дарма. Потрібно враховувати, що не надовго вистачить у волонтерів терпіння пробиватися до дверей кабінетів, за якими на них чекають вже нові, дбайливо продумані перепони.

Весь цивілізований світ покладається на думку громадського суспільства при прийнятті стратегічних рішень. Кожен урядовець розуміє свою основну ваду, яка полягає в обмеженості доступу до реалій життя та широкого загалу громадськості. І тому в кожній розвиненій державі прислухаються і цінують думку громадських організацій, які фактично є голосом народу.

Влада повинна знайти в собі сили зізнатися, що можливості держави обмежені. Потрібно зрозуміти, що є явна нестача в мотивованих, зацікавлених кадрах. Багатьом держ службовцям бракує ще й патріотизму, а в деяких просто вбудований ген радянського чиновника середнього звєна. Державні службовці, в своїй більшості, не є службовцями держави, а тим паче, держави України.

А ще влада повинна нормально ставитись до опозиції і перестати шукати спілкування тільки зі «зручними» волонтерами. Громадські об'єднання мають потенціал стати опозицією. Волонтерський рух в Україні не виключення. Це і є та здорова, про-українська, патріотична опозиція. Опозиція, яка критикує владу на користь українського народу і яка вимагає дій задля народу, і змін вимагає реальних. Волонтерська опозиція – це опозиція, яка складається з мислячих людей, які не лише критикують і кричать «зрада» чи «всепропало», а й пропонують готові рішення; які говорять менше, ніж роблять; і які знають, що роблять і навіщо. Таку опозицію, партнерську опозицію варто цінувати, а не ігнорувати.

Наша держава, яка пройшла Революцію Гідності, керівництво, яке прийшло до влади, пропагуючи ідеали Майдану, повинно почати жити за цими ідеалами. Ігнорувати громадські організації та їх зусилля (а тим більше спроби саботувати чи ліквідувати їх) є явними ознаками репресивної влади в тоталітарних режимах, проти якого ми наче й досі боремось, але вже не в столиці, а на сході України.

Зі свого боку, задача кожного волонтера – не здаватися та продовжувати спроби налагодити стосунки з органами державної влади. І повірте, — це значно важче робити, ніж вивозити поранених під обстрілами градів, ніж накладати шви на живі рани, ніж допомагати матері шукати кошти на поховання сина.

Але ж кожен волонтер знає, що хто як не ми? Й ніхто крім нас! Тому гартуймося та пам'ятаймо: громадянське суспільство – це найголовніший актив України, який не вміє відступати за жодних обставин, в будь-якій війні.

Слава Україні !