Побував днями на персональній виставці мого давнього приятеля, видатного київського художника Владислава Шерешевського у Національному музеї «Київська картинна галерея» (раніше — «Руський музей» ред.). Зловив себе на думці, що купив би з десяток його картин, натішився, а потім продав би з вигодою, залишивши собі три найулюбленіших.
Владислав такий моторний парубок, що здатен дивувати кожного разу, як приходиш до нього на вернісаж. От і цього разу, його нові роботи у стилі авторського імпресіонізму це щось неймовірне! Оці танцюючі, немов п'яні, старовинні будиночки, заховані куточки природи…
Він ловить їх абриси масними, енергійними змахами пензля, немов діджей-чарівник Хатабич, що рухає поглядом дерева і штанги футбольних воріт, примушуючи форми вібрувати-пульсувати собі й глядачеві на потіху. Круто!
Ну, і без його традиційних портретів-типажів та гастро-натюрмортів не обійшлося. Все зроблено з почуттям гумору та відчуттям смаку гурмана-ресторатора, який придумує нові рецепти, щоб весь час дивувати гостей-глядачів. Шерешевський привчає до естетської розкоші, яка, на відміну від їжі або коштовностей, ніколи не набридає. І не шкодить здоров'ю. Навпаки, лікує від поганих думок та депресії. Там в нього ще розпочалася цікава «тема злих клоунів» – маестро пообіцяв її розвивати надалі — подивимось куди заведе.
І ось, ходячи серед його картин, я все думав, який би такий комплімент придумати, щоб не повторюватись. І от придумав.
Знаєте який художник найкрутіший? На мій погляд крутого мистецтвознавця із бездоганним відчуттям геніальності, щоб визначити об'єктивно, а не бла-бла, це той, у якого в найоптимальнішому співвідношенні знаходяться якість малювання та працьовитість. Своєрідний індекс таланту і радості життя. Хтось не може за рік одного твору закінчити. Що поробиш, муки творчості, таке іноді буває навіть у геніїв. А хтось, як робот, шпарить симпатичні однотипні пейзажі-натюрморти, навіть через проектор. Який Жах. У Шерешевського цей індекс, як у Рубенса. Кожні півроку видає десятки нових робіт, неначе в нього шість рук і вісім пар очей. Але усі картини — зроблені на максимальному рівні живописної якості, продумані сюжетно й композиційно до дрібниць. Коли я сказав про це митцю прямо у виставковому залі, він мені відповів «Ти знаєш, Рубенс крутіший від мене, до того ж, в нього була купа підмайстрів». Я не погодився – «А уяви, якби тобі з десяток молодих талантів кожного дня допомагали, дивилися у рота та прописували за тебе деталі – щоб і скільки ти тоді б наробив!!!» — Слава посміхнувся, та кумедно повів очима з під антивірусної маски, мовляв, що фантазувати, коли такого не станеться ніколи.
Та я б не загадував, може колись і станеться, хтозна))
Трошки дивувався Леонід Хомяков
