Кадрове питання завжди було і залишається одним з найважливіших для української реальності. Віра в лідера, громадський патерналізм, потужно вкорінений ще радянською традицією, утворили систему особистісного пріоритету в управлінні і прийнятті рішень. Але така система, заточена під сильного керівника, в Україні може ефективно працювати лише в приватному секторі. Це тому, що державні кадри в Україні несуть відповідальність перед керівництвом, найближчими партнерами і соратниками, але не перед суспільством і законом. Ті кілька десятків показушних справ, після яких ніхто так і не отримав адекватного покарання, не враховуються.
Не смішіть мої таємниці!
Разом з тим, всі політичні сили, які претендують на вплив в кадровому питанні, декларують відкритість і публічність, як головну складову своєї кадрової стратегії. Мовляв, тільки дайте нам одноосібно покерувати, і ми відразу ж забезпечимо максимальну прозорість всіх рішень і призначень.
Однак, насправді, жодна політична структура ніколи не погодиться на реальну прозорість своєї кухні. Хто в здоровому глузді допустить пресу на важливу партійну або корпоративну нараду, якщо це, звичайно, не постановочне шоу для лохів?
Давайте відразу визначимося — закритий формат засідань, летючок продиктований зовсім не бажанням приховати благородні плани від конкурентів або ворожих шпигунів.
У наше століття технічних можливостей зробити таємний запис того чи іншого зібрання не є складним. Якщо ви володієте необхідними засобами і у вас є мотивація, то будь-які самі секретні документи або записи конфіденційних домовленостей можуть бути здобуті в короткий термін в потрібному обсязі.
Керівництво партій, міністерств, силових структур і держкорпорацій, засекречуючи свої внутрішні дії, бояться аж ніяк не колег-конкурентів, не суперників, не начальників, не таємних ворогів і навіть не іноземних шпигунів. Вони бояться реакції суспільства. Так, саме реакція простих людей на їх справжнє обличчя і методи щоденної роботи, лякає їх найбільше, хоча й недостатньо для пробудження сумління!
Для більшої ясності уточню деякі моменти.
Кабінет онлайн
Ось ви — патріот, чесний громадянин, відмінний фахівець і у вас з'явився шанс зайняти місце глави корпорації Укрспирт з мільйонним окладом. Чи займете ви на цю посаду, якщо головною умовою буде ваша згода на те, щоб ваші наради про тактику найближчих дій, а також зустрічі та бесіди зі співробітниками в вашому особистому кабінеті транслювалися онлайн, в прямому ефірі, по веб-камері?
Ну що в цьому такого — обговорюєте, скільки зерна закупити, які ціни більш вигідні, яку маржу поставити, призначаєте відповідальних, питаєте про поточні результати і т.п. Звичайна рутинна робота топ-менеджера.
Будь-який бажаючий завжди може зайти на сайт і подивитися, як ви там працюєте на благо держави, адже ви — порядна людина, професіонал, вам нема чого приховувати на роботі. Отже, припустимо, що особисто ви згодні.
А чи погодиться на такий крок реальний, діючий глава Укрспирту, Укртранснафти, або будь-який чинний міністр? Швидше за все, спочатку він не зрозуміє взагалі, про що йде мова. А коли зрозуміє, почне крутити пальцем біля скроні, волати про зраду і змову проти нього особисто. А як же! Зазіхнули на таїнство кухні розпилу J
Те ж саме стосується і силових структур. Назвіть хоч одну причину не транслювати онлайн робочі наради з ГПУ, ГУ МВС, податкової?
Розголос процесу позбавить операцію раптовості? О так, потужний аргумент! Проблема відкриття імен «розроблюваних», яке дозволе їм замести сліди, вирішується просто — заміною на умовні назви: «об'єкт В» планує рейдерське захоплення «об'єкта С».
Крім того, хіба в затриманні корупціонерів і злодіїв основна проблема силових структур, або цих затримань було мало? Головна біда правоохоронних органів — це відсутність справжньої, реальної мотивації чесно робити свою роботу. Бо навіть зараз, після так званої люстрації, 80% розмов в кабінетах і на летючках силовиків стосуються зовсім не пошуків методів руйнування тієї, чи іншої корупційної схеми. І аж ніяк не йде мова про те, як краще вивести злочинців на чисту воду і передати їх правосуддю. Насправді ж йде пошук слабких місць і варіантів, як здерти з підслідних дивіденди, як і на що натиснути, щоб людина добровільно-примусово поділилась награбованим, заробленим нечесним, або й чесним шляхом. Ну, і, звичайно, щоб ніхто зайвий про це не знав.
Біда в тому, що зайвими є ми з вами, прості громадяни, що живуть в атмосфері свавілля, саботажу і кругової поруки, і не мають ніяких дієвих важелів проконтролювати дії найнятих нами керівників. Революція і вибори не допомагають — кульгає саме щоденний громадський контроль.
Видимість чесної роботи
Звичайно, ви справедливо помітите, що «мутити» тіньові прибутки та дерибанити майно можна таємно, далеко від камер — на зустрічах в кафе, або в заміському будинку, та хоч по мобільному телефону. Можна, все так і роблять, але мова трохи не про це. Відкритість і прозорість, доступність до постійного спостереження робочого простору можновладців самі по собі не припинять тіньових оборудок і відкатів, не розірвуть відразу кругову поруку. Натомість створять ґрунт для природної фільтрації кадрів і забезпечать вкрай незручну атмосферу для виконання корупційних замовлень.
Поганий, некомпетентний керівник корпорації, політик, міністр, який звик вирішувати питання в режимі телефонного права, щодня працюючи «під ковпаком» у суспільства, буде позбавлений оперативного простору для корупційного маневру. Більш того, в атмосфері абсолютної прозорості буде видно рівень його компетенції, мотивацію та, нарешті, його сутність! Адже йому доведеться мінімум 8 годин на день зображати бурхливу діяльність, давати розумні доручення, питати про виконану роботу і т.д. Якщо ж благих намірів чесно трудитися на благо народу в його голові немає, то він спечеться, не витримає. А ми дізнаємося, хто є хто.
Адже не дарма в західних корпораціях всі співробітники і секторальне начальство, в тому числі, знаходяться у відкритому просторі, бачать один одного, чують розмови по телефону. Коли за людиною можна простежити в будь-який момент, його продуктивність зростає на 50%, а ймовірність нечесних дій навпаки, зменшується на 80%. Експериментів подібного плану проводилося десятки.
Де кожен день кіно ...
Ви можете резонно зауважити, що корупціонери і недобросовісні керівники будуть влаштовувати показові шоу на публіку, а свої темні справи вершити на стороні, і будете абсолютно праві. Але є один нюанс.
Україні кров з носу необхідне таке «кіно», коли високі начальники відчувають себе «під ковпаком» у суспільства, а всі їх слова, інтонація, манери, повсякденні дії, взаємини з найближчими підлеглими в будь-яку секунду доступні для спостереження кожному.
Нам потрібно реаліті-шоу не раз в тиждень у Шустера, не раз в місяць на брифінгу або прес-конференції, коли можна пустити пил в очі і відбутися заготовками та загальними фразами, а щодня, щогодини, щохвилини.
«Я не вмію складно говорити, я тушуюсь, відволікаюсь і ціпенію, коли за мною спостерігають, не можу працювати в таких умовах», — чути хор політиків і горе-керівників, яких така перспектива кидає в холодний піт.
Ну а що ви хотіли, вічно набивати кишені за старими, напрацьованими схемами, і бути далекими і утаємниченими від народу, як темна сторона Місяця?
А якщо дружина зателефонувала, а якщо старий друг, а як же право на приватність і особистий простір? Зворушили. Країна ось-ось завалиться, роздирається протиріччями і клановими розбірками, а ви про приватність і тонкі матерії! У вільний від роботи час — робіть що завгодно, ваше право. А державна робота, від якої залежать долі мільйонів людей, і виживання країни як такої, в нинішніх українських реаліях вимагають максимальної прозорості. Інакше — морок і сповзання в безодню.
Багато з вас скептично зморщаться, мовляв, що за утопію ви тут розводите, треба реально дивитись на речі! Ніхто в здоровому глузді не погодиться на роботу під ковпаком у суспільства. А от я знаю десятки порядних фахівців, громадських діячів, готових зайняти високі посади, яким ця ідея до вподоби! Та й час змінюється швидко, а деякі правила, що були нереальними ще 10 років тому, зараз вже сприймаються як належне. Згадайте, наприклад, як прогресивній Англії ще 90 років тому жіноче виборче право теж вважалося нереальною утопією, але в 1928 році все ж знайшлися сили зрівняти в правах чоловіків і жінок. Один лорд навіть помер від інфаркту, дізнавшись від дружини цю новину.
В Україні треба всього лише зрівняти в правах владу і суспільство. Нехай навіть таким радикальним способом. Тут багато провидців і астрологів пророкують українській державі розквіт через 5 років. Цікаво, який саме крок, закон, ініціатива стануть вирішальними, переломними на шляху до відродження.
До речі, було б дуже цікаво побачити в передвиборчій програмі якоїсь української партії опцію «тотальна прозорість кабінетів», разом з яскравим прикладом у своїх робочих приміщеннях.
Леонід Хомяков
P.S. Шановне панство! Щоб не обтяжувати вас зайвим клопотом, щоб зекономити час та енергію коментаторів, з вашого дозволу, візьму на себе місію першого коментаря. Прошу вибачення, в кого забрав 10 хвилин на читання.
«Наивный (як варіант – тупий, безглуздий) бред человека, который нифига не понимает ни в украинских процессах, ни в реалиях, ни в системе! Никто на такое никогда не пойдет, это безумие, граничащее со слабоумием. Смешно даже комментировать, лучше промолчу. И откуда только такие берутся, с таким колоссальным самомнением! – только мешают настоящим титанам мысли, вершащим судьбы стран и народов, честно делать свое дело)))».
До речі, може в когось є якісь конструктивні думки або пропозиції – буду дуже вдячний!!!)))
