Сусідня Польща у питаннях релігії сприймається через призму католицької церкви. Майже 90% поляків декларують приналежність до католицької церкви, а весь світ знає про першого папу слов'янина, папу поляка святого Івана Павла ІІ, який ймовірно, мав українське коріння. Проте, реальна релігійна мапа Польщі є більш строката та неоднозначна. З огляду на велику кількість заробітчан з України та майбутнє надання Томосу про Українській православній Церкві Константинопольським патріархом варто пригадати минуле та сьогодення Польської автокефальна православної Церкви (ПАПЦ)
Від червня цього року у домініканському храмі св. Яцека, що у центральній частині Варшави, започатковують Меси латинського обряду українською мовою. В жовтні 2017 конференція єпископів Римо-католицька церква Польщі закликала вірних бути відкритими та гостинними до українців, що приїхала працювати до Польщі. Єпископи заохочують римо-католицькі парафії та священиків до співпраці із Українською греко-католицькою Церквою в питаннях душпастирської опіки. Також, в квітні 2017 конференція єпископів написала лист «Про християнських кшталт патріотизму» в якому однозначно засуджуються будь-які прояви націоналізму, як не християнського явища. З огляду, на дивні урядові симпатії, такий церковний документ є більш ніж важливий. Проте, більшість українських заробітчан на свята відвідують храми Польської автокефальна православної Церкви (ПАПЦ). Де не почути української мови на службі Божій, а у церковній лавці виключно російськомовні агітки.
Однак, історія ПАПЦ тісно пов'язана із Україною. Після Ризького угоди 1921 року, західноукраїнські та західнобілоруські етнічні землі опинилися під владою Польщі. В кордонах II Речі Посполитої опинилось близько чотирьох мільйонів православних, в тому числі понад 2,5 млн українців. В 1923 року собором єпископів Польщі було обрано митрополита Діонісія (Валединського). Константинопольський Патріарх Григорій VII, без узгодження з Московським Патріархатом (Патріарх Московський Тихон знаходився тоді під арештом), посилаючись на не канонічність передачі в 1686 році частини Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату, своїм Томосом затвердив обрання нового митрополити із титулом Митрополита Варшавського і Волинського і всієї Православної Церкви в Польщі і священно-архімандрита Почаївської Успенської лаври. Варто зазначити, що батьком польської автокефалії був митрополит Георгій (Григорій Ярошевський – українець за походженням). Відповідно, прецедент надання автокефалії Константинополем з огляду на не правомірні дії Москви у 1686 році вже були і не так давно, якихось 100 років тому.
Але, Москва швидко не здається і завжди готова грати в довгу. В 1948 році НКВС ув'язнила митрополита Діонісія та змусила відмовитись від сану, а Московська патріархія поставила керуючим митрополією єпископа Тимофея (Шреттера). Під тиском радянських спецслужб Польська православна церква «зріклася» автокефалії 1924 року та прийняла «благословенство» й автокефалію з московських рук.
1951 року Синод єпископів Польщі одноголосно звернувся до московського патріарха Алексєя з проханням прислати митрополита з СРСР. На Варшавську кафедру Москва призначила єпископа Львівського й Тернопільського Макарія (Оксіюка), який брав активну участь у делегалізації Української грека-католицької церкви.
Архівні матеріали часів Польської народної республіки свідчать, що священики ППЦ співпрацювали з польськими та радянськими спецслужбами.
Можливо, саме через давні зв'язки із Луб'янкою можна пояснити, чому в 2015 році під православною церквою на варшавській Празі Братство святих Кирила і Мефодія роздавало листівки з інформацією, що збирає допомогу для «жителів території, на якій йде громадянська війна». В 2016 братчки у співпраці із проросійською партією «Змяна» та одіозними націоналістами з партії «Корвін» доставили гуманітарний вантаж до окупованого Донецька.
Очевидно, що дана гуманітарна діяльність відбувалась із благословення митрополити Сави, а сам митрополит переконаний, що через свої симпатії до братства, яке допомагала до «ДНР» йому закритий в'їзд до Україну.
У травні цього року Архієрейський Собор ПАПЦ оприлюднив реліз основних рішень для преси, де зазначалось:
«Відповідно до листа Його Високопреосвященства, митрополита Київського і всієї України Онуфрія, який інформує про поточний стан Православної Церкви в Україні, висловлюємо чітку позицію Польської Автокефальної Православної Церкви, що церковне життя канонічної Православної Церкви повинно опиратися на принципи догматичної науки – канонів Православної Церкви. Порушення цього принципу приносить хаос у життя Церкви».
Натомість в Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП) поширила новину, в якій стверджувала, що ПАПЦ написало листа про наявність в Україні схизматичних груп, а питання автокефалії мають вирішуватися після узгодження з Предстоятелями всіх Помісних Церков. Заступник голови синодального відділу Української Православної Церкви по зовнішнім зв'язкам протоієрей Микола Данилевич пішов ще далі і заявив про наявність окремого листа митрополита Сави до митрополита Онуфрія де стверджується, що Польська православна церква не підтримає надання Україні автокефалії. Вже понад місяць фейкова інформація про «міфічний лист» Сави поширюється парафіями УПЦ МП.
Нагадаю, що у переддень із Архієрейський Собор ПАПЦ Сава зустрівся із депутатом від Опозиційного блоку Вадимом Новинським, який разом з керуючими справами УПЦ (МП) митрополитом Антонієм та протоієреєм Миколаєм Данилевичем.
Історія з «Міфічний лист» про підтримки польським православ'ям Московської церкви на Україні нагадує типову спецоперацію російських спецслужб. Пояснюю чому. У далекому 1966 році майбутній митрополит Варшавський та всіє Польщі Блаженнійший Савва (Грицуняк) був завербований польською Службою Безпеки під псевдонімом «Юрек» його співпраця тривала аж до 1989 року.
Відповідно, у сухому підсумку ми маємо колишнього агента комуністичних спецслужб, який пише листа, що підтримує Московський патріархат в Україні, після візиту колишнього, громадянина Росії, разом із лідером проросійської фракції в Українській православній церкві Московського патріархату, якого не публікують. З іншого боку, тішить, що навіть у 80-т років митрополит Сава залишається вірний завітам сумнозвісного поляка Держинського про «холодний розум, гаряче сердець та чисті руки» ЧКіста і готовий писати листи так, щоб їх ніхто не міг публічно прочитати.
Чи до такої православної церкви мають ходити українці в Польщі?
