Ніколи не здогадаєтеся, що оце на фото )) Поки відгадуєте, розкажу вам історію.
Надумали ми з моєю фейсбучною френдесою Ольгою Марш поритися в європейських законах про освіту і подивитися, що в них сказано про навчання національних меншин мовою меншин.
Ви ж знаєте, що в Україні є школи з навчанням мовою меншини – це коли всі предмети викладаються мовою меншини, крім укрмови й укрліт. А є школи, в яких крім предметів українською вивчається ще мова меншини всіма учнями, не залежно меншина вони, чи ні. Багато хто навіть не задумується, а чому це я вчу мову меншини?
Забігаючи трохи наперед, скажу, що, поспілкувавшись із закордонними колегами-освітянами, та походивши по їхніх школах, зробила такий висновок щодо мовної моделі європейської освіти.
Європейські держави готують для учнів (студентів) освітній пакет (набір предметів), не залежно від того, якої національності сидять у класі діти. А навчаються в їхніх класах діти різних національностей, різних меншин, бо виокремлювати в окремий клас чи окрему школу якусь окрему національність – у європейських країнах не можна (на відміну від України, де сегреговані класи і школи для меншин — норма), бо там усі рівні, і якщо національність виокремити, то вона (національна меншина) дуже ОБРАЗИТЬСЯ, що це її дискримінують за національною ознакою, сегрегують, відокремлюють від усіх інших, ніби вони якісь не такі . Ото ж сидять у їхніх класах усі разом діти різних меншин і отримують разом стандартний освітній пакет державною мовою. А якщо комусь не вистачає якогось предмету (наприклад, як у нас плавання, або живопису, або сольфеджіо), то тоді учні ідуть в додаткову школу (спортивну в басейн чи художню на живопис, чи музичну на сольфеджіо) і довчають там, те, що кому хочеться. Так, як у нас ходять додатково на плавання чи на живопис, чи на музику, так у них, хто хоче, ходить додатково на вивчення мови меншини поза школою. Така у європейських країнах схема в житті.
Українське міністерство освіти наші розмови про інші моделі, ніж та, що встановили в українських школах ще за радянських часів, не цікавлять. У міністерства своя модель — стара з новим трактуванням. Як сказав директор департаменту середньої освіти Юрій Кононенко на прохання батьків-українців припинити зросійщувати їхніх дітей: «Ми вчили і будемо вчитися мовами меншин, бо ми Європі так пообіцяли (цікаво хто, де, коли і кому пообіцяв, тільки не „лякайте“ нас перекрученою Хартією, знаємо, читали), бо Європа нас НАКАЖЕ». Що цікаво, це ідентична фраза рускомірських активістів, які на своїх зібраннях кричать те саме: «Еслі ми в УкрАінє нє будєм учіть рускій язик, Європа на накажет».
Так от, оскільки наші розмови і аргументи в міністерстві освіти (що в Європі все не так, як наше керівництво нам втирає) не допомагають, то ж вирішила я пошукати в законах — як у Європі те все прописано. Щоб тицьнути міністерству й посадовцям під носа. З іншого боку, самій стало цікаво, може в них як і в нас, те, що я в їхніх школах побачила — це одне, а в законах -інше?
Почали ми з пошуків англійського Закону про освіту. Чому англійського? Бо англійська освіта вважається однією з найкращих у світі, то ж цікаво, як у них вирішене це питання на законодавчому рівні.
Знайшли. Шок перший. У британському Законі ніде не сказано про навчання мовою меншин. В законі про це ніде не згадується ЗОВСІМ, бо в них такого поняття як навчання мовою меншини не існує.
Отак, як раніше ми з вами не говорили про лампочки, яку краще купити: енергозберігаючу, звичайну чи галогенну, так у британських законах не говориться про освіту мовами меншин, наче такого поняття не існує в природі, як колись лампочок. Їм у голову не приходить, що про це можна говорити на рівні садків, шкіл і вишів, і тим паче виписувати статті і пункти в законі про освіту.
Ми перевернули гори англійської інформації і нарешті знайшли хоч щось! На сайті бібліотеки Конгресу говориться: «В БРИТАНІЇ НЕМАЄ СТРАТЕГІЇ ПО НАВЧАННЮ МЕНШИН ІНШОЮ МОВОЮ НІЖ АНГЛІЙСЬКОЮ» !!!
Не вірите? Ось Вам сайт, почитайте англійською перший абзац https://www.loc.gov/law/help/non-native-education/ ...
У наступних абзацах іде інформаційка, що уряд усі свої сили покладає на те, щоб навчити дітей, які не розмовляють англійською мовою, розмовляти англійською, однак, якщо знайдеться бажаючий вивчати якусь мову меншини, то на це «екзотичне» позашкільне заняття (ясно ж сказано, немає в держави такої стратегії- ні в садках, ні в школах, ні у вишах не вивчають) можна отримати грант. Отаке заохочення від тих, які спочатку поставили СВОЮ мову так, щоб нею увесь світ заговорив…
Ну і шок другий. Пригадавши всі почуті розмови в Міністерстві освіти від посадовців і від представників меншин (Михайло Товт(угорська меншина) та Аркадій Монастирський (єврейська меншина), які мають неабиякий вплив на міністерство, і в один голос, ПОСАДОВЦІ і МЕНШИНИ, стверджують: «Закон про освіту повинен бути маленький. Це рамковий закон, а в ньому й так уже 93 сторінки!», або ж «Не потрібно в Законі багато інформації, він і так великий, 93 сторінки, хто його читатиме, треба все написати узагальнено!» — відкриваємо Британський Закон про освіту, а в ньому 574 сторінки!
Ви розумієте? Наш, «великий», який не треба писати детально, а навпаки треба ще узагальненіше, ніж він є — 93 сторінки, і їхній «звичайний» — 574 сторінки.
Як сказали мені британські юристи, цей закон взагалі якийсь маленький. Все, що менше 700 сторінок – це все юридичний мотлох. Ви це собі уявляєте?! Тепер Ви розумієте? Там миша між двох слів не проскочить, не те що між рядками…
Для порівняння даю вам фото. Менша стопка 93 аркуші – це наш Закон про освіту, більша стопка 574 – їхній.
Отаке, малята-українці…
