На днях друзі в коментарях прикріпили мені статтю «Москаль відповів Ніцой». Це той Москаль, який був губернатором Луганської області, яка тепер в Лугандоні? І який був представником Президента в Криму?
І що ж мені відповів «борець з конрабандою та вирубкою карпатських лісів»?
Ні, це мабуть не він відповідав, бо якби це був солідний губернатор, він би підняв офіційні дані незалежного зовнішього оцінювання і знав би, що на теренах врученої йому області учні-випускники шкіл з навчанням угорською мовою не можуть скласти ЗНО з української мови, і таких випускників аж 68%. Може губернатор і заяви Авакова не чув, що контрабанда на західних кордонах України перевищує обсяги контрабанди на східних кордонах?
Але повернімося до тих 68%, про які не знає губернатор, і які не можуть здати ЗНО українською. Це означає, що здобувати далі українську освіту ці діти в Україні не зможуть, отже пряма їм дорога з дому в сусідню країну, і що вже зі шкільної лави ці діти не пов'язують своє майбутнє з Україною. І готуємо ми випускників для сусідньої країни за власний кошт із кишені українців, з нашого бюджету, чого не може собі дозволити жодна розвинена європейська країна. Тому ті країни, вкладаючи власні кошти у свою освіту, і дбають, щоб державну мову знали всі без виключення випускники.
Дуже шкода, що ні в Криму, ні в Луганській області колишній губернатор не розпізнав, ні в Закарпатській області сьогодні не вбачає жодної небезпеки в незнанні української мови.
А для чого про це думати, краще побалакати і перевести тему з проблеми, за яку відповідає губернатор, на тему, яка і так усім зрозуміла, що вода мокра, що повітря прозоре. Бо ж і першокласнику ясно, що всі національні меншини мають право на розвиток, на знання своєї мови, на збереження своєї культури. Це зрозуміло не тільки дітям, а й урядам інших країн, які підтримують свої меншини в Україні.
Не зрозуміло інше. Чому український губернатор говорить про угорців, румунів, словаків, німців, чехів, циган, їхні культури, їхні мови — і чому губернатор, як представник української влади, ні словом не обмовився про українців та підтримку українського. Адже саме про це була моя стаття, на яку бурхливо озвався та не дав відповіді обласний очільник.
Так от хочу запитати в найвищого обласного представника української влади: окрім заяв про боротьбу з корупцією та вирубкою лісу, що він зробив для популяризації української культури на Закарпатті? Скількох місцевих українських письменників видав? Скільком бібліотекам подарував їхні книжки? Скільки шкіл забезпечив українською художньою літературою? Скільки провів виставок українських митців? І скільки таких виставок доїхало до далеких районів? Може українськими театральними виставами порадував дружне місцеве багатонаціональне населення? Чи забезпечив достатню кількість учителів української мови та літератури в ті школи, де таких учителів роками не вистачає? Скількох україномовних освітян загітував приїхати на роботу в школи для меншин? Скільком дав надбавку до зарплати і житло, тільки приїздіть працюйте, люди, прищеплюйте любов до українського і давайте українські знання. На скільки більше проведено губернатором фестивалів української музики та українських ремесел, ніж раніше тощо.
Окрім розмов губернатора про те, як уміють підтримувати уряди інших країн свої меншини в Україні, мені цікаво, що зроблено губернатором особисто, якими питаннями переймався персонально, щоб розширити україномовне культурне середовище на врученій йому території. І по великому рахунку, мені байдуже, чи це зроблять підлеглі Москаля з управлінь культури та освіти, а він припише собі їхні заслуги, чи закотить власні рукави, однак мені не байдуже, що саме зроблено ним для розширення український світу у ввіреній йому області і на скільки культурний україномовний простір розширився?
Бо якщо не розширився і не утвердився, то отак за блаблаканням українських можновладців про всесвітню рівність і братство культур, непомітно, поступово, по-тихеньку і втрачаємо Україну, як це сталося в Криму і на Сході.
