Розслідування ще ніхто не бачив. Але суд уже заборонив його публікацію.
«Слідство.Інфо» та Центр протидії корупції готували матеріал про харківського бізнесмена Олександра Сухачова — брата директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова.
Журналісти стверджують, що виявили 143 квартири та офісні приміщення, які належали або належать Олександру Сухачову, досліджували обставини їх придбання, джерела фінансування та можливі зв'язки з ДБР.
Автори розслідування зробили те, що й повинні були зробити: перед публікацією звернулися по коментар до всіх сторін, яких стосувався матеріал.
24 червня вони надіслали запити директору ДБР та ТОВ «Парковий-2», яке пов'язують з Олександром Сухачовим.
Але далі історія перемістилася із редакції до зали суду.
Уже 3 липня ТОВ «Парковий-2» звернулося до Печерського районного суду Києва. А 6 липня суддя Сергій Вовк заборонив журналістам оприлюднювати й поширювати інформацію про майно, угоди та інвестиції брата директора ДБР.
Водночас у ДБР заперечують свою причетність до цієї ситуації. У бюро заявили, що не є стороною судового процесу, ані директор ДБР, ані члени його родини не причетні до подання заяви до суду. Крім того, у ДБР стверджують, що відповідь на запит журналістки була надіслана 7 липня о 09:00, навіть вказавши номер відповідного листа.
Але якщо залишити осторонь суперечку між ЦПК та ДБР щодо відповіді на запит, ключовою в цій історії є зовсім інша обставина.
Зверніть увагу: розслідування на той момент ще не було опубліковане. Більше того, йшлося про забезпечення позову до його пред'явлення. Іншими словами, суд заборонив публікацію матеріалу ще до того, як він став доступним суспільству.
Це вже не просто юридичний спір щодо захисту приватності чи комерційної таємниці. Фактично суд дійшов висновку, що ризик можливої шкоди від майбутньої публікації є достатньою підставою, щоб заборонити її ще до виходу матеріалу.
Тут виникає багато запитань.
Чи можна обмежувати право на публікацію журналістського розслідування ще до його виходу? Чи достатньо для цього лише припущення про можливу шкоду? І чи було належним чином враховано суспільний інтерес до інформації, яка стосується брата керівника одного з ключових правоохоронних органів країни?
Натомість було обрано найрадикальніший спосіб — не спростувати інформацію після її оприлюднення, а не допустити самої публікації.
Печерський суд пояснює, що заборона лише тимчасова, а заявник має десять днів для подання позову. Також там нагадали про можливість обмеження свободи слова під час воєнного стану.
Проте сам по собі воєнний стан не скасовує необхідності ретельно зважувати право на свободу слова та суспільний інтерес. На цьому наголошує й медіаюристка Людмила Панкратова. На її думку, застосовуючи настільки жорсткі обмеження, суд має особливо ретельно оцінювати, чи не призведуть вони до порушення прав журналістів і медіа. Вона також застерігає, що подібні ухвали можуть сформувати небезпечну судову практику та стимулювати нові звернення до судів із вимогами блокувати журналістські розслідування ще до їхньої публікації.
Ось це і є головним питанням у цій історії: чи може судова система використовуватися для блокування суспільно важливої інформації ще до того, як її достовірність стане предметом публічної дискусії?
«Слідство.Інфо» вже назвало справу такою, що має ознаки SLAPP-позову — судового процесу, метою якого може бути не стільки захист порушеного права, скільки тиск на журналістів і блокування їхньої роботи. Україна тим часом зобов'язалася до 2027 року запровадити анти-SLAPP законодавство відповідно до стандартів Європейського Союзу.
Занепокоєння висловила й міжнародна організація із захисту свободи слова «Репортери без кордонів», наголосивши, що правосуддя не повинно ставати інструментом цензури матеріалів, які становлять суспільний інтерес.
Можна сперечатися щодо висновків журналістів. Можна вимагати доказів, відповідей і юридичної точності. Можна оскаржувати неправдиву інформацію та захищати репутацію.
Але забороняти розслідування до його виходу — це вже небезпечна межа.
Сьогодні так заблокували матеріал про 143 об'єкти нерухомості. Завтра за цією ж логікою можна спробувати зупинити розслідування щодо судді, правоохоронця, політика, державного підприємства або великого бізнесу. І тоді журналісти ще до публікації будуть змушені думати не лише про достовірність фактів, а й про те, чи не з'явиться ухвала, яка просто заборонить їм говорити.
Саме подальший розвиток подій покаже, чи залишиться ця ухвала винятком, чи стане початком нової судової практики. Адже йдеться вже не лише про одну справу, а про майбутнє свободи слова в Україні.
P.S. Посилання на матеріали, які використовувалися при написанні.
• Пояснення Печерського суду (за інформацією «Суспільного»)
https://hromadske.ua/ukrayina/267256-u-pecherskomu-sudi-zaiavyly-shcho-lyshe-tymchasovo-zaboronyly-publikuvaty-rozsliduvannia-pro-brata-dyrektora-dbr-suspilne
• «Репортери без кордонів» (RSF)
https://x.com/RSF_inter/status/2074426874499826153
