На плиті стара сувітська каструля-скороварка. Із загвинченим клапаном.
Радісно звучить, провіщуючи швидке приготування смачної страви.
Із закритим клапаном – краще. Швидше закипить — швидше до столу.
Всі зголоднілі з очікуванням надії прикуті поглядом до магічної ємності.
Звичайно, є інші способи приготування, однак, досі ніхто не вигадав кращого.
Звуки скороварки набувають тривожних смислів. На кухні виникають панічні настрої.
Що як вибухне? Рознесе все ущент. Що тоді робити? Біда.
Розумні люди завжди знайдуться. Слушно підкажуть, що причин для тривоги нема жодних. Все під контролем. Не треба сіяти паніку. Паніка – наш ворог. Дивіться – оп – і клапан відкрито.
Струменем вирвалась пара. Вау – у захваті кухня.
І знову всі зголоднілі очі прикуті до скороварки. І знову струменем виривається пара-вау.
Їсти так само хочеться, проте думка вже не про їжу. Все ближче паровий вау. Вже рідний паровий вау. Нам їжі не треба – нам вау давай.
Хтось зомлів від голоду.
Хтось розвернувся і пішов до сусідів.
Хтось і без того обідає в ресторані.
Хтось на дієті.
Є такі, що взагалі, кажуть, нічого не п'ють і не їдять.
Але це не в наших традиціях, не в нашій віковічній історії.
Тут скороварка намертво пригвинчена до конфорки. Ключі потрібного розміру у сантехніка, який приходить за графіком, який висить у ЖЕКу.
Ніби не складно вимкнути під конфоркою газ і хай собі ржавіє прикручена залізяка.
Взяти каструлю чи там пательню, накрити кришкою, поставити на іншу конфорку.
І не те навіть, щоб так вже хотілося на струмінь пари очі вирячити.
Головне – мудра народна філософія причинно-наслідкового рефлекторного зв'язку:
якщо пару хтось випускає, значить це комусь треба.
