Шановні обурені дописувачі!

Щодня ми з вами – захоплені своїми думками, переповнені почуттями, щирими добрими намірами – набираємо на клавіатурах тисячі знаків, в яких намагаємось донести до всіх – байдужих і не байдужих – власні рефлексії з приводу подій навколо.

Відомо, що стадо баранів не орієнтується ані в часі, ані в просторі, також, що гупі нездатні встановлювати причинно наслідкові зв'язки, наявність чого є певною ознакою Homo medius.

Щодня десятки ТГ каналів і медіа пишуть про нові і нові випадки корупції, крадівництва і паплюження елементарної порядності. Кожного дня – про нові випадки.

І щоразу ми з вами читаємо і дивуємось. Обурюємось і прагнемо донести  urbi et orbi своє ставлення до всього цього жахливого, кричущо несправедливого і негідного.

І щодня ми читаємо про нові і нові випадки негідного. Не даючи собі звіту в тому, що цим ми пропускаємо ті самі причинно наслідкові зв'язки, у відсутності яких ми не можемо дорікати гупіям, з причини їхної у них відсутності.

В середині 2022р, коли вже здавалось тільки на парканах не писали «Зе — зрадник», одна моя давня добра знайома, людина з вищою освітою і адекватним соціальним статусом, глибоко вразила мене заявою, що Зе – не винен і він старається.

Коли в 2022р. особа А – яку я особисто називаю «орган говорящий в стул» — на тлі державного штандарту займалась сеансами псевдо-соціо-терапії і після цього особи, які займають державні посади коментували діяльність зазначеної особи як таку, яка «нам дуже допомогла в складний час»  — чи не було остаточно зрозуміло що вся діяльність системи влади до державного управління не має жодного стосунку?

Переляканий второ-сортний акторчик, коли в 2022р захоплено ковтав слину про шашлики,  ще міг зійти за самодіяльного виконавця номерів розмовного жанру. Але в кінці 2026р коли заборзовілий гонщик порошкових доріжок скиглить «нє віноватая я, он сам прішол» — це вже перебор.

Так може здатись.

Але це не перебор.

Бо дна – немає.

Нікого вже не лякають зниклі мільярди негривень. Хабарник із парою сотнею тисяч – «мі на нєго пюлійом». Ми потроху починаємо звикати до неуникності подібної реальності.

Коли особа, що була обрана  на демократичних виборах 2019р не тамадою а президентом, неодноразово розповідає стадо-виборцям про застосування ракет вітчизняного виробництва, про влучання цих ракет на які – увага! витрачені колосальні кошторисні! кошти  — коли будь які притомні технарі, котрі намагаються заперечити саму можливість існування подібної ахінеї моментально звинувачуються у розгойдувані ч(а)в(у)на державної зради – коли після всього цього не кліпнувши оком, самопроголошена мілфа розповідає жарт про анекдот – ви дійсно гадаєте що це дно?

В країні відсутня конституція. Збірка основних законів, яка щодня порушується – не може вважатись конституцією в суспільстві, яке називає речі своїми іменами.

В країні, в якій у особи, що займає найвищу державну посаду немає часу на мислення стратегічно – в такій країні просто нема, відсутнє державне управління, невід'ємною, примусово притаманною ознакою якого  не може не бути стратегічне планування.

Мушу вас здивувати – в країні немає війни. Сподіваюсь, ви не здивовані і знаєте, що воєнний стан є але стану війни – нема. Закон – це дуже специфічна річ. Те, що не визначено законом – законом не визначено.

Проте, оскільки у нас нема Конституції – про які закони може йти мова?

Іншими словами, у розтрощеному вщент помешканні ми звертаємо увагу на те, що нерівно стоять книжки на поличках, пляма води на підлозі, подряпина на стіні і не просто концентруємо на цьому увагу але ще й закликаємо своїх співмешканців виправити цю неохайність. Тим часом як вони дивляться телевізор.

Починати треба не з бруду навколо, не зі смороду, не з відсутності конституції, не з вибухів і графіків світла.

Пункт перший — треба вимкнути телевізор.