Головною політичною інтригою в Україні для всього світу останнім часом залишається питання президентських виборів, які за планом повинні відбутися у березні 2024 року, але проведення яких ускладнила війна з росією, та відповідно введення воєнного стану, за якого усі внутрішні політичні процеси у країні «заморожуються». Тим не менш, зважаючи на останні данні, вибори все ж таки відбудуться, і вони можуть дійсно вразити світову спільноту.

Головною сенсацією майбутніх виборів може стати поява кандидата з військовиків, а може й цілого «блоку силовиків», запит на який на тлі війни в українському суспільстві дуже великий.

 

Політичне життя України, її діючі особи та «опікуни»

Українські політики й політичні сили ледве не з миті здобуття Україною незалежності традиційно звертаються до іноземних професіоналів та організацій за допомогою в політичній боротьбі. У якості джерел допомоги часто виступають не тільки приватні контори, але й офіційні політичні партії, а також радники та цілі підрозділи іноземних державних структур.

Державне та політичне життя України формується під впливом трьох основних іноземних «опікунів»: Європейський Союз, Великобританія та США. З початком війни з росією їхня роль багаторазово зросла: тільки вони зрівнюють шанси Києва у нерівному протистоянні з ворогом. На сьогоднішній день розділення ролей «опікунів» виглядає приблизно так:

Європейський Союз курирує волонтерську сферу та опозиційні політичні сили на чолі з мером Києва Віталієм Кличком (партія Кличка «УДАР» вже багато років є міжнародним партнером «Європейської народної партії» та німецького «Християнсько-Демократичного Союзу»);

Великобританія наглядає за СБУ та керівництвом Міноборони, особливо ВМСУ (будування військово-морських баз у містах Очаків та Бердянськ, навчання військово-морських кадрів). Що типово, екс-міністра оборони Олексія Резнікова розглядають на посаду посла у Лондоні;

США у свою чергу наглядають за ГУРом, Генеральним Штабом та частиною соратників Зеленського, опозиційно налаштованих щодо керівника Офісу Президента – «британському» Андрію Єрмаку (а це, в першу чергу, керівник фракції президентської партії «Слуга народу» Давид Арахамія, помічниця Зеленського Марія Левченко, яку називають керівницею «тіньового» ОП завдяки її феноменальному впливу на свого боса, а також Мар'яна Безугла, яка відповідає за впровадження стандартів НАТО, міжнародне військове співробітництво та є членом Постійної делегації в Парламентській Асамблеї НАТО).

Разом із тим, відмінності в приватних інтересах між цими трьома сторонами нерідко призводять до таємних конфліктів, на що свідчить активізація внутрішніх політичних протистоянь в Україні – переважно, між гілками влади. А будь-які вибори (а президентські – в першу чергу), завжди є причиною зіткнення приватних інтересів ЄС, Великобританії та США.

 

Актуальні потреби українських виборців та карта «Гетьмана»

Враховуючи нелегку історію української держави з 2014 року, політичні потреби її громадян передбачуване мінялися. Так, після «Революції Гідності» у суспільстві виникла потреба у прозахідному ліберальному демократові у якості президента. Проте за 5 років цього вже було недостатньо – український народ вимагав нове обличчя, до того ж з «простих» людей, раніше не пов'язаного з політикою. В решті зараз, в умовах війни, українцям потрібен «Гетьман» – воєнний лідер, вождь і герой.

Історично складеним образом й хочуть скористатися «опікуни» України, тому карта «кандидата-силовика» буде розігруватися на майбутніх виборах у першу чергу. Більше того, підготовка до них відчувається вже зараз, доказом тому – гучні зіткнення в українській владі, пов'язані з військовими: конфлікт Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з Президентом Зеленським, спроба ще навесні звільнити з посади Міністра оборони Резнікова (людину Єрмака) Давидом Арахамією та замінити його на Начальника ГУР Буданова. За підсумком у «битва за Міністра оборони» переміг Єрмак, який зміг проштовхнути замість Резнікова ще одну свою людину – Рустема Умерова. До речі, навіть перші чутки про можливе призначення цієї виключно цивільної людини миттєво викликали негативну реакцію великої частини українського суспільства. А Арахамія, у свою чергу, проштовхуючи Буданова, тиснув саме на те, що призначення топ-розвідника «логічно для воєнного часу».

Якщо глянути на ці події з точки зору раніше згаданого розділення ролей між Вашингтоном, Берліном (мотором Євросоюзу) и Лондоном, то вийде ідеальна ілюстрація початої боротьби між ними за перегляд цих ролей.

 

«Історія успіху» Буданова

Шлях наймолодшого генерала України виглядає мовби сюжет голлівудського блогбастера: пройти до 35 років усі ступені кар'єрних сходів, завоювати народну любов та світову відомість – чи це не диво? Але просто так на державній службі, як і в політиці, не буває.

Кирило Буданов народився 4 січня 1986 року у Києві. Про ранні роки життя, батьків та сім'ю майбутнього голови розвідки України майже нічого невідомо. Деякі джерела вказують, що у дитинстві Буданов займався плаванням, а підлітком був фанатом «Професіоналу» – культової французької стрічки з Жаном-Полем Бельмондо про шпигуна, якому наказали вбити президента. А ще він змалечку цікавився військовою службою. Роки потому сам Буданов зізнавався в інтерв'ю, що з дитинства мріяв стати розвідником.

Закінчивши середню школу, Буданов склав іспити і був зарахований до Одеського інституту сухопутних військ (нині Одеська воєнна академія). За рік до випуску юнак вирішив зв'язати життя з розвідкою і перевівся на відповідну спеціальність. Закінчивши інститут, Буданов одразу ж потрапив на службу до ГУР України. Вчорашній випускник перетворився на оперативника у підрозділі спеціального призначення розвідки та працював, як то кажуть у «полі».

У 2010 році Кирило Буданов отримав звання старшого лейтенанта, у 2013 – капітана. Подальша кар'єра розвідника розвивалася на тлі «Революції Гідності» і війни на Донбасі…

На цьому моменті слід зробити невеличкий важливий відступ, пов'язаний із дружиною Буданова Маріанною, з якою вони познайомилися незадовго до подій на Майдані. І яка зіграла чималу роль у його зльоті.

Маріанна – за фахом психолог. У той же час відомо, що вона балотувалась у депутати Київради у 2020 році, і у 2021 році деякий час була радницею Віталія Кличка з виявлення та запобігання корупції у сфері молодіжної політики та спорту.

Поки її чоловік воював на Донбасі, вона, починаючи з 2015 року, займалася волонтерською діяльністю у Головному воєнному шпиталі у Києві та відвідувала чисельні навколовоєнні тусовки. На одній з таких вона познайомилася ще с одною важливою персоною в подальшому житті Буданова – Марією Левченко. Це тоді вона була лише знайомою Володимира Зеленського. Сьогодні – помічниця Президента, голова «тіньового Офису», альтернативного Офісу Єрмака, з серйозними знайомствами у Вашингтоні. З приходом її до влади, Маріанна, проста волонтерка, дружина нікому не відомого ще офіцера Буданова, вже балотується у депутати, а потім стає радницею мера столиці. До речі, ще одна цікава деталь: сам Кличко, як вже було сказано раніше, будучи тісно пов'язаним з Берліном, є серйозним опонентом «британському» Єрмаку, а також… практично приятелем Головнокомандуючого ЗСУ Залужного, який, у свою чергу, мав конфлікт з самим Зеленським.

Недивно, що стрімкі кар'єрні стрибки Буданова почалися майже одночасно з першими «результатами» дружніх відносин його дружини! Однак, було ще дещо…

З початком АТО Буданов опиняється у найгарячіших операціях ГУР: неодноразово отримує поранення, у тому числі тяжке, стає повним кавалером ордена «За мужність». Невідомо, скільки місій виконав Буданов, але одна з них, за даними The Washington Post, кардинально змінила його життя. Цікаво, що про цю деталь знають саме американці. До цього ж у липні 2017 року внаслідок теракту було вбито Максима Шаповала, який у 2016 році був начальником Буданова в ГУР.

У 2018 році Буданов отримує звання підполковника, а полковника достроково у 2020 році, ставши заступником директора департаменту Служби зовнішньої розвідки України. У серпні того ж року новоспечений полковник «потрапляє» у команду Президента Зеленського: тоді набирав обертів скандал навкруги зриву спецоперації з затримання бойовиків ПВК Вагнера, що приймали учать у боях на Донбасі. Останніх мало бути доставлено через Мінськ в Україну та затримано, але їх «перехопили» спецслужби Білорусі і в решті решт повернули до рф. ЗМІ писали про те, що після доповіді вітчизняних силовиків про спецоперацію у Офісі президента її й було зірвано, ймовірно, через витік інформації з Банкової. На той момент голова ГУР Василь Бурба розповідав, що готував план заходів з перевірки провалу затримання бойовиків, але його було звільнено. Його місце за протекцією голови держави і зайняв Буданов.

Після отримання посади новий голова ГУР дав інтерв'ю екс-радникові ОП Олексію Арестовичу на його Youtube-каналі, у якому піддав сумніву зрив операції, і взагалі її існування.

Рік потому, у 2021 році, Буданов отримав чергове звання, ставши бригадним генералом, а невдовзі після початку російського вторгнення у 2022 році став генерал-майором. Влітку того ж року про Буданова заговорили як про перспективну з політичної точки зору фігуру, злетіла його популярність серед населення. Політики переказували голові розвідки посаду керівника СБУ. Лунали думки, що Буданов може замінити й Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Нарешті, ще за рік, на День ГУР (7 вересня), Буданов стає вже «генерал-лейтенантом»! Не кожен полководець великих війн минулого міг би похвалитися таким стрімким зльотом…

Він почався після «операції», про яку знали американці, і після приходу до влади разом з Зеленським близької подруги дружини Буданова – Марії Левченко. До речі, ще одним «проамериканським» патроном топ-розвідника України став Давид Арахамія, який до останнього намагався проштовхнути свого протеже на посаду Міністра оборони.

Таким чином, Буданов остаточно сформувався як «проект», який просувається сторонніми силами.

 

Буданов як ідеальний компроміс

Кар'єрним зростом голови ГУР займаються Давид Арахамія, Марія Левченко, Мар'яна Безугла – тобто ті, хто має дуже тісні зв'язки з США.

Цікаво, що якщо два роки тому його «історію успіху» можна було пояснити лише підтримкою Команди Зеленського, то зараз його кар'єрний зріст та медійність посилюються пропорціональне скороченню часу до президентських виборов.

При цьому у асоціативному плані Буданов вже давно не пов'язаний з образом Зеленського. По суті, він перетворився на унікальний синтез воєнного, «сучасного», новаторського и медійного елементів, а головне – молодим лідером. Буданов, як то кажуть, «на одній хвилі» з різноманітними віковими категоріями українського електорату. Ті, хто юний, симпатизують йому за його відносно молодий вік і його образ того, хто стрімко втілив мрії свого дитинства. Ті, хто старіший, симпатизують йому за причетність до воєнної касти і героїчний бойовий шлях. Громадяни з активною життєвою позицією бачать у ньому втілення оновлення й сучасності, воєнні – досвідченого командира та професіонала, а націонал-патріоти – непримиримого та жорсткого борця с окупантом.

Проте не варто забувати, що Буданов так би й лишився простим офіцером розвідки, якби його дружина не познайомилася с Марією Левченко, а він сам – не прийняв участі у якійсь операції, що «кардинально змінила його життя». Робота над проектом «Буданов» велася давно та дуже ретельно, та кінцева ціль цього проекту – не пост голови ГУР. Якщо уявити генерала у образі лідера держави, то вийде «глибоко модернізована» версія Зеленського, що цілком відповідає умовам воєнного часу, задовольняючи інтереси практично всіх категорій.

Раніше у такій ролі уявляли Залужного – польські видання навіть називали його «Залізним Гетьманом» (саме «гетьманом», бо польські експерти теж відчувають вимогу українського населення на силовика у владі). Проте Залужний – лише якісний військовик і вже немолодий. Більше того, він є представником покоління до «майданної» епохи.

Зараз у владі загострюється протистояння у команді Зеленського, корупційні скандали стають дедалі гучнішими, а у суспільстві зростає недовіра до влади і запит на нових людей. Погіршення внутрішньої політичної ситуації під час війни – це те, що менш за все потрібно не тільки Україні, але й США, які самі матимуть проводити вибори наступного року, а Україна – щось на зразок «дипломної роботи».

Саме тому проект «Буданов», як ідеальний варіант оновленого українського лідера, буде дедалі сильніше проштовхуватися Вашингтоном, добре, що електорат для наймолодшого генерала навіть підкручувати не доведеться.

Часу до можливих президентських виборів лишається дедалі менше, і щойно стане на 100 % відомо, що вони все ж відбудуться, генерал Буданов безсумнівно залишить свою поточну посаду і займеться політикою.

 

P.S. На момент написання цієї статті відбулася ще одна подія, яка вже прямо підтверджує майбутній перехід Буданова в політику: він подав документи в аспірантуру університету «Острозька академія», навчатися планує за фахом… «Політологія».