Вчора Зелинський наклав ембарго на Ермітаж. Не знаю, хто його напоумив, але я б розцілував цю людину.
Справа в тому, що саме туди після знищення Січи потрапили клейноди, тобто прапори, булава кошового, перначі курінних, срібний каламар писаря, печатки.
До 1941 року все це було доступне для вчених, а інколи – і для відвідувачів.
До 1956 року існування клейнодів згадувалося в друкованих виданнях Ермітажу.
Після того, як (у 1960р) до Дрездену повернулися скарби Дрезденської галереї навіть комуністичний уряд України заїкнувся про повернення козацьких реліквій.
Відповідь була приголомшуючою – реліквій ніколи не було в Росії і Ермітажі зокрема.
Перепитувати не рекомендувалося.
З початку періоду перебудови і міністерство культури України, і окремі музейщики намагалися навести довідки.
Відповіді були – в тому числі і мені особисто – за методом «ти йому „тату“, він тобі „кату“».
Ходили вперті чутки, що клейноди знищено.
Не хотілося б вірити, що це можливо.
Але я, з розмови 1990р. виніс враження, що співробітники Ермітажу щось знають, що доля клейнодів в їх колі – не таємниця.
Варіантів може бути два – або клейноди знищено, або їх приховують. І те, і інше – злочин.
Костянтин Когтянц,
