Курська операція ЗСУ, що розпочалася в серпні 2024 року, дійсно стала однією з найбільш неочікуваних наступальних дій українських військ за весь період повномасштабної війни. Операція продемонструвала високий рівень планування, розвідки та тактичної підготовки українського командування. Однак подальший розвиток подій виявив системні проблеми в узгодженні військових і політичних рішень.

Початкова фаза: елемент несподіванки і тактичні успіхи

Початкова фаза операції була організована за класичними канонами рейдової тактики. Українські підрозділи, переважно із ДШВ, ССО, ГУР та механізованих бригад, змогли швидко проникнути на територію Курської області, використовуючи прогалини в російській обороні. Значна частина російських військ на цій ділянці кордону була перекинута на активні напрямки Донбасу, що створило сприятливі умови для прориву.

За даними з військових джерел, в перші дні операції ЗСУ просунулися на глибину до 30 км, захопили десятки населених пунктів і взяли під контроль значну ділянку державного кордону. Були захоплені важливі логістичні вузли, склади боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів, а також взяті сотні полонених.

Критичне рішення: утримання території замість рейдової операції

Саме тут військова логіка зіткнулася з політичною. Якщо з військової точки зору найбільш доцільним було продовжити рейдові дії з подальшим організованим відходом на заздалегідь підготовлені оборонні рубежі, то з політичної перспективи з'явилася ідея тривалого утримання території як «обмінного фонду» для майбутніх переговорів.

За інформацією від військових аналітиків, близьких до Генштабу, командування ЗСУ розглядало кілька сценаріїв розвитку операції:

  1. Продовження рейдових дій з можливістю досягнення Курчатова та Курської АЕС
  2. Організований відхід після виконання основних завдань з руйнування логістики та захоплення полонених
  3. Перехід до оборони на захоплених територіях

Судячи з подальших подій, було обрано третій варіант, що викликало серйозні дискусії у військових колах.

Наслідки рішення про утримання території

Затяжне утримання території Курської області призвело до низки негативних наслідків:

  1. Втрата ініціативи на інших напрямках фронту, насамперед на Донбасі, де російські війська методично просувалися вперед, захоплюючи один населений пункт за іншим. Статистика втрачених територій на Донбасі від серпня 2024 до лютого 2025 говорить сама за себе:
    • Серпень 2024: 19 сіл
    • Вересень 2024: 1 місто та 8 сіл
    • Жовтень 2024: 4 міста та 11 сіл
    • Листопад 2024: 16 сіл
    • Грудень 2024: 22 села
    • Січень 2025: 21 населений пункт
    • Лютий 2025: 5 населених пунктів
  2. Додаткове навантаження на логістику і ресурси ЗСУ. Постачання боєприпасів, продовольства і ротація особового складу на території Росії створили додаткові складнощі для українського командування.
  3. Посилення оборони з боку Росії. З часом російське командування підтягнуло резерви, створило нові оборонні рубежі і почало проводити контратаки, переходячи від тактики «гасіння пожежі» до системної протидії.

Рішення про відхід

15 березня 2025 року Генштаб ЗСУ повідомив про відхід українських військ із Суджі для «зайняття більш вигідних позицій біля східного кордону України». По суті, це означало завершення активної фази Курської операції.

Цікаво, що це рішення було прийнято вже після того, як російські війська почали переміщувати значні сили до українсько-російського кордону в районі Сумської області, що вказує на можливу підготовку до контрнаступу.

Висновки та уроки

Курська операція ЗСУ є класичним прикладом протиріччя між військовою доцільністю і політичними міркуваннями. З військової точки зору рейдова операція з подальшим відходом могла б принести максимальну користь при мінімізації втрат. З політичної – утримання території розглядалося як важіль тиску в переговорному процесі.

Однак ключовою проблемою стало втручання політиків, зокрема керівника Офісу Президента, у прийняття військових рішень. Така практика суперечить принципам ефективного управління в умовах війни, коли стратегічні цілі повинні визначатися політичним керівництвом, а тактичні рішення – військовим командуванням.

Наразі ситуація вимагає серйозного аналізу з боку військового керівництва та вищого політичного керівництва держави. Адже навіть успішна на початковому етапі операція може мати негативні наслідки, якщо її подальший розвиток не враховує військові реалії та спирається суто на політичні розрахунки.

Варто також зазначити, що накопичення російських сил на кордоні із Сумською областю створює нові загрози для України, і саме цей напрямок може стати наступною «гарячою точкою» на карті бойових дій.