Сумнозвісна заява Львівського архієпископа-митрополита Римо-Католицької Церкви Мечислава Мокшицького про те, що війна на Сході України є наслідком невизнання українським народом «геноциду поляків» та небажання очиститися від цього гріха, дуже нагадує «фірмову» риторику очільника Російської православної церкви патріарха Кирила (Гундяєва).
Нагадаю, що патріарх Московський і «всєя Русі» всерйоз вважає, що катастрофа на Чорнобильській АЕС була карою за «державне безбожництво» і людські гріхи. «Гріх, який проник у природу людини, штовхає людей в ім'я досягнення гріховних цілей до того, що вони роблять помилки. Страшна помилка була причиною чорнобильської катастрофи», — казав патріарх на літургії в Києво-Печерській лаврі ще у 2011 році. «Господь міг і зупинити руку оператора, який, керуючи реактором, зробив страшну помилку, — зазначив патріарх. – Господь попустив. І багато людей своєю смертю, можливо, внесли свій внесок у спокутування гріхів».
Протягом останніх років подібні цинічні заяви з вуст Кирила та його поплічників звучали настільки часто, що вже перестали дивувати. У подібному стилі були оформлені заяви московських попів про катастрофічний землетрус на Гаїті, про цунамі в Японії, про урагани в США та інші стихійні лиха.
Діячі РПЦ не обійшли своєю увагою і війни. Зокрема, загарбницькі дії Росії на Сході України РПЦ вважає «священною війною», яку нібито веде «богообраний» російський народ проти українських «фашистів», а військові дії Кремля в Сирії називає «справедливими», виправдовуючи їх необхідністю «врятувати християнську присутність на Близькому Сході».
Подібні політичні заяви з вуст ієрархів РПЦ стали настільки звичними, що вже давно не дивують: зрештою, РПЦ ще з часів Петра І є слухняним «гвинтиком» московської владної вертикалі і завжди слухняно виконувала свою роль. Але чому схожу поведінку ми бачимо з боку католицького митрополита, який, ніби, повинен би знаходитися трохи в іншому місці на мапі добра і зла?
Висловлю припущення: тому, що чим вищою є посада в церковній ієрархії (будь-якій), тим більшою є політична, а деколи й бізнесова, складові цієї посади. Саме через це скандальну заяву архієпископа-митрополита Мокшицького треба трактувати виключно як політичну заяву польського (це важливо!) релігійного діяча, а не як позицію Римської католицької церкви, до якої він належить. І пояснення секретаріату, що, мовляв слова архієпископа-митрополита неправильно інтерпретували «для досягнення короткотермінових політичних цілей», тільки підкреслює власне політичну природу самої заяви.
Якою має бути відповідь українців на цей закид? На мою думку, виключно політичною. Ми маємо розуміти, що педалювання односторонньої вини українців у трагічних подіях польсько-української війни 1940-х років з боку сучасної офіційної Варшави витікає не з щирого намагання підхопити і підставити дружнє плече, а з прихованого бажання забезпечити політичну підлеглість України Польщі. І момент для цього вибрано дуже вдало – від російських берегів Україна рішуче відпливла, але на берегах європейських і, особливо, заокеанських ніхто її з розкритими обіймами не чекає.
Для нас важливо такі намагання відкинути. Ввічливо, але твердо. Тому що в Європі нам потрібні партнери, а не новий «сюзерен», відносини з яким будуватимуться на численних наших «винах» і «боргах» — політичних (за «адвокатуру» в ЄС), історичних («за Волинь"), освітніх (за те, що вчать наших студентів) і т.п.
Щоб стати справді незалежними, нам ще треба багато працювати – ми це знаємо. Але, поміж важку працю, треба не забувати "бити по руках", якщо хтось дозволяє собі більше, ніж це можливо між добрими сусідами і партнерами.
