Останні місяці йде жваве обговорення як на рівні влади та чиновників, так і у соцмережах щодо залучення чоловіків з Ужгорода до лав ЗСУ. Дійсно, це питання справедливості: в той час, як одні чоловіки віддають своє життя та здоров'я на фронті, інші в Ужгороді спокійно працюють таксистами, баристами та програмістами, ходять в спортивні зали або милуються краєвидами із замку Паланок. Вони живуть своїм звичним життям, так ніби ніякої війни зовсім нема. Можновладці постійно намагаються розв'язати проблему залучення ужгородських чоловіків до війська. Майже кожного тижня з боку влади лунають гучні заяви щодо поповнення підрозділів ЗСУ чоловіками з Ужгорода, але всі вони не виглядають надто реалістичними....

Цей текст виглядає дивно? До чого тут саме Ужгород, а не інші міста? Чому всі чоловіки з Ужгорода повинні йти до ЗСУ?

Замініть слова «чоловіки з Ужгорода» на «чоловіки з-за кордону» і все одразу стане ніби-то звичним і правильним. 

От є тисячі чоловіків у ЄС які мають йти до війська захищати Батьківщину замість того, щоб працювати на якусь країну ЄС, чи взагалі жити на допомогу від країни ЄС. Тож не є дивним, що Україна, як держава, прагне повернути їх додому. Питання справедливості теж є важливим.

До речі, щодо справедливості. Уявимо, що чоловіків з-за кордону повернули, і що далі: вони всі мають йти до ЗСУ, чи не всі? Якщо всі, то чому чоловіки з Ужгорода не всі йдуть? А якщо не всі повинні йти служити, то комусь можна буде повернутись до країн Європи з яких їх було вилучено? Якщо так, то чому їм можна виїздити за кордон — «повертатись», а чоловікам з Ужгорода не можна? А якщо ні, то виходить, що Україна просто хоче висмикнути людей які живуть в інших країнах лише для того, щоб ці люди почали жити в Україні. Тобто, людина втрачає роботу, або допомогу в країні ЄС і повинна якось починати виживати в Україні — заради чого? Чи буде це вигідно Україні?

Це все до того, що питання справедливості взагалі не є простим. Є думка, що треба зробити спеціальний податок для всіх українців, хто знаходиться за межами України. Наприклад, якщо живеш в Німеччині, то сплачуєш 200 євро/міс, якщо в Польщі чи Іспанії, то 100 євро/міс і т.п. Можна більше, і сумарно це буде сотні мільйонів валютних надходжень на спеціальні рахунки. Головне, що це буде валюта, на яку не розповсюджуються вказівки з Брюсселю щодо того, як можна і як не можна витрачати ці гроші. Україні зараз це дуже потрібно.

Звісно, тут знов виникає купа проблем з тою клятою справедливістю. Хто і як буде визначати, чи може людина стільки заплатити, чи ні? А якщо людина відмовляється платити, тоді що? Чи не зменшаться донати волонтерам після впровадження цього податку? Можливо, це все має бути добровільним, можливо держава має якось відмічати хто скільки добровільно заплатив і якось зараховувати це (наприклад, як пенсійні внески). Багато питань. Але я сподіваюсь, що хтось у владі думає над всім цим.