Усі поля, що згоріли, виглядають однаково. Вони огидні, ці чорно-палеві випалені пустощі. Так само, як огидно виглядають будь-які зруйновані надії. Надії на врожай, спокійне життя, завтрашній день. Підрозділ мовчки йшов посадкою вздовж одного з таких полів. Вигляд цього згарища не додавав радості. Та й взагалі нічого хорошого не додавав.
 
Під ногою Дуче голосно хруснула і розсипалася чорним прахом зітліла гілка тополі. Він чортихнувся, поправив рюкзак за спиною і обернувся до Меліка.
 
- Чуєш, Мелік. Ти котів любиш?
- Чого це ти про котів згадав?
- Не вийобуйся, а.
- Добре, добре. Хто ж їх не любить? Вони ж няшні.
- Так, няшні, хоч і засранці рідкісні.
- А ще вперті, як чортеняки. — подав голос Лех, що йшов трохи позаду.
 
Мелік кивнув і, прочистивши горло, продовжив.
 
- Про впертість це ти точно сказав. Є в мене одна подруга, ось її кіт — то це просто зразок впертості.
- Чекаю пруфів впертості. — вишкірився Дуче.
- Будуть тобі пруфи. Минулого року подруга з котом з'їхала з нормальної хати та зняла дешеву кімнату у бабусі десь на Подолі. Бабця здала кімнату з умовою, що кіт у жодному разі не виходитиме з кімнати, але не тут то було. Як тільки відчинялася двер кімнати, ця пухнаста морда відразу вискакувала в коридор і починалися перегони за котом. Щоразу кіт був пижжен і закрит у переноску. Кожного разу. Бабуся лаялася, подруга вибачалася, кіт робив тупу морду. Така байда тривала кілька місяців точно.
- Якби я був тією бабкою, то я вигнав би таку жиличку.
- Згоден, але не в цьому випадку. Згодом бабця здалася і дозволила коту гуляти спочатку коридором, а потім і всією квартирою. А через півроку так кіт і зовсім більшу частину часу проводив з господинею квартири, яка хоч і бурчала на нього постійно, але регулярно пригощала «нахальну морду» смаколиками і чухала йому пузо. Ось така історія.
 
Замість продовження розмови Дуче відламав тонку гілочку і посилено почав відганяти комарів. Лех, який наздогнав товаришів, підсумував розповідь Меліка.
 
- Коротше кажучи, якщо довго робити тупу морду і лізти напролом, отримуючи пиздюліни, все буде 4.5.0.
 
Посміхаючись над несподіваним завершенням байки, яка починалася як кулсторі про котиків, а закінчилося духопідйомним гаслом, підрозділ йшов далі, залишаючи після собі сліди рифлених підошв на зітлілому тополиному листі.
 
*Далі буде.
 
*Прототипи ціх персонажів зараз воюють у складі 72 ОМБр, тому поважний чітач може підтримати їх прямо зараз.
 
Список потреб (змінюється постоянно): кемелбеги, «котячі очі» на теплік та ПНБ, РПСок пару, перископи, гермомішки. І дохуя акумів для дронів.
 
Як допомогти:
Приват: 4731185621550612 Андрій Федоришин
 
PS. Буду вдячний за репости. Це не важко, але може допомогти хлопцям.
 
Все розмови є в телеграм-каналі https://t.me/vygadany_rozmovy