Ранок зустрів Меліка тишею. Не просто тишею, а ТИШЕЮ. Якоюсь абсолютно неможливою, нереальною. Світ, зазвичай надмірно галасливий, раптом раптово перестав видавати звуки від слова «зовсім». На кілька секунд йому навіть здалося, що він оглух уночі. Тут би порадіти, що тихо довкола, але тиша чомусь не викликала нічого, окрім тривоги. Вона давила, в'їдалася в мозок, змушувала трохи пригнутися в очікуванні чогось невідворотного і величезного.
- Ти чого тут завмер майже у напівприсіді?
Голос Дуче повернув Меліка у реальність. Він випрямився і потягнувся. Свинцева тиша відступила, зникла, наче її ніколи й не було.
- Та ось тиша була якась дуже дивна…
- Тиша? Що?
- Ну так, тиша. Та забей.
Дуче підкурив дві сигарети і протягнув одну з них Меліку.
- Щось ти сьогодні мені не подобаєшся. На ось, покури краще.
Мелік вдихнув на повні груди і з насолодою затягнувся злегка пом'ятим «Ротмансом». Синій тютюновий дим піднімався тонким струмком і розчинявся в повітрі. Ранкова порція нікотину розігнала тривоги. Навколо не було більше нічого містичного чи незрозумілого. Все було як завжди.
- Що там Лех, спить?
- А що йому буде? Зараз прокинеться, сніданку нашаманімо, поки тихо.
Немов посміюючись над недавньою тишею, десь далеко важко, з металевим брязкотінням бахнув вихід.
- Ну от тепер всі на своїх місцях. — Дуче оскалився, роблячи велику затяжку.
- Саме так.
Мелік глянув на небо, вкрите легкими перистими хмарками. Подумалося, що з цим світом щось не те, якщо тиша може сприйматися як щось неправильне, а постріли — як звична справа. Ця «матриця» зламалася, несіть нову.
Далі буде.
Прототипи ціх персонажів зараз воюють у складі 72 ОМБр, тому поважний чітач може підтримати їх прямо зараз.
Список потреб (змінюється постоянно): кемелбеги, «котячі очі» на теплік та ПНБ, РПСок пару, перископи, гермомішки. І дохуя акумів для дронів.
Як допомогти:
Приват: 4731185621550612 Андрій Федоришин
PayPal: PayPal.Me/afeanor або [email protected]
PS. Буду вдячний за репости. Це не важко, але може допомогти хлопцям.
