Телеграм-канал з вигаданими розмовами https://t.me/vygadany_rozmovy
На відміну від попередніх, ця розмова не те щоб вигадана на сто відсотків. Тому назовемо її «майже вигадана». Це буде кілька частин однієї розмови.
Ох уж ці нічні цвіркуни перед дощем, тріск стоїть такий, що заглушує всі інші звуки. А ще духота, котра ніяк не хоче уходити. А ще запахи, яки в цю пору стають густими, настирливими, та змішуються в якись тягучий дурман. А ще блискавки в чорному, але періодично підсвічуючимся червоним далекими спалахами від виходів та прильотів. В такий час стояти на посту мовчки — це м'яко кажучи капець.
- Чуєш, Лех, а ти в якій школі вчився?
- В сенсі?
- Ну там ліцей, гімназія або звичайна.
- Не те щоб звичайна, з поглибленим вивченням, спеціалізована, ну таке. Чого це ти школу згадав? Скучив за партами та вчительками?
- Та ні. Прост. В голову пришло. Я теж в ліцеї вчився, центровому так казати. Звісно це не те що ваши київськи школи де понти до неба, але теж оце все. Я ось чого подумав — ліцей це був такий собі трамплин щоб звалити з нашого міста. З нашого класу майже ніхто в місті не остався. Хто в Києві, хто в Європі, а хто в рашці.
- Ну так і у нас та ж сама історія. Дуже багато хто свалив за кордон. Вважаю що це все понти — я ж такий крутий та розумний, чого мені десь тусити. Дивиться, холопи, я покорюю світ.
- Так ти ж сам в Європу після школи поїхав?
- Ну так, я не є виключенням. Але це був цікавий досвід в житті.
Рація затрещала, голос з динамику щось пробубнив.
- Щось я не розібрав, що там?
- Та не парься, Меліку, то не до нас. Про що ми там говорили? Про школу?
- Угу. Так ось, про школу. Цю «елітарність» нам вчителя вдалбливали кожну хвилину, з будь-якого приводу. Оце все «ви ж еліта міста, як так можна себе поводити», «не забувай, що ти вчишься в елітній школі». І це трошки підзайобувало якщо чесно. Але було що було. Вчилися у нас або діти з мажорних сімей, або дуже розумні якийсь, але були і таки как я наприклад — «трохи вище середнього рівня».
- Доречі про елітарність. Школа у нас була дуже пафосна. Не просто спеціалізована, але ще і імені Тараса Григоровича Шевченка, так оце я тобі кажу бул окремий привід для гордісті.
- Ого!
- Оце тобі і ого. Оці всі ювілейні читання творів Шевченка, та величезний бюст при вході до школи то дрібниці, то очікувано. Але! В першому класі у нас була «посвята в кобзарята».
- Що? Кобзарята? Курва мать…
- Так. І це було дуже пафосно. Повели нас всіх в парк, вручили «Кобзар», пофоткали, і тіпу ось посвячуємо вас в кобзарята.
- Вуса не клеїли, лисину не вистригали, ні?
- Ні, але це було капець як крінжово, така шароварщина. Але це не все, ось слухай...
Рація знов затрещала позивними, переривая розмову.
Далі буде.
Прототипи ціх персонажів зараз воюють у складі 72 ОМБр, тому поважний чітач може підтримати їх прямо зараз.
