- Чуєш, Меліку, я ось зараз подумав … Ейнштейн все ж був видатною людиною. Сто відсотків. 
- Чого це ти про нього заговорив? 
- Власне, справа не в нему, а в його теорії відносності. Крута теорія. 
- Щось мені кажется, що настав час охуїтельних історій.

Мелік сів на край свого лікарняного ліжка та з задоволенням потягнувся.

- Ну, давай, кажи, що тебе там таблетками навіяло.

Лех немного помолчав, потім, мов давньоримський сенатор, протягнув руку в бік Меліка. 

- Ось диви, друже Мелік. Ми з тобою затрехсотились. Це хреново. Так?
- Так.
- Але не задвохсотились. Це добре. Все відносно.
- Хм… Здається мені, що таким чином можна будь яку хрень виправдати.
- Є один нюанс. Одна справа «можна» а зовсім інша — «нахуя». Але так, в цьому я з тобою згоден.
- Знов же. Ось наш підрозділ дуже сильно потрепало. І це хреново. З будь якого боку не подивись. 
- Але ми нахерачили набагато більше орків. І це безаперечно добре. Я ж тобі кажу, все відносно.
- Угу… Є в цій теорії один недолик. Вона не пояснює чому це сталося. 
- А хто пояснює? 
- Та ніхто не пояснює. Так ось і живемо.

Мелік помовчав, потім, чогось озирнувшись, зітхнув.

- Іноді ти таку хрень несешь, Леху, просто капець. 
- Та й ти не подарунок, Меліку, правду кажучи. 
- І це безвідносно, це прямо тупо жиза. І теорія твоя — хрень. 
- Вона не моя, вона Ейнштейна. 
- Та пофіг. До речі. Я знайшов відповідь чому так сталося — що ми не двохсоти, а трьохсоти та чому ми накрошили орків більш чім вони нас. 
- Чому?
- Бо ми красунчики. 
- То є так. І це не теорія, це аксіома.

Далі буде. 

Зараз прототіпи ціх персонажів в шпіталі, тому допомога буде дуже в тему.