- Чуєш, Меліку, я ось зараз подумав … Ейнштейн все ж був видатною людиною. Сто відсотків.
- Чого це ти про нього заговорив?
- Власне, справа не в нему, а в його теорії відносності. Крута теорія.
- Щось мені кажется, що настав час охуїтельних історій.
Мелік сів на край свого лікарняного ліжка та з задоволенням потягнувся.
- Ну, давай, кажи, що тебе там таблетками навіяло.
Лех немного помолчав, потім, мов давньоримський сенатор, протягнув руку в бік Меліка.
- Ось диви, друже Мелік. Ми з тобою затрехсотились. Це хреново. Так?
- Так.
- Але не задвохсотились. Це добре. Все відносно.
- Хм… Здається мені, що таким чином можна будь яку хрень виправдати.
- Є один нюанс. Одна справа «можна» а зовсім інша — «нахуя». Але так, в цьому я з тобою згоден.
- Знов же. Ось наш підрозділ дуже сильно потрепало. І це хреново. З будь якого боку не подивись.
- Але ми нахерачили набагато більше орків. І це безаперечно добре. Я ж тобі кажу, все відносно.
- Угу… Є в цій теорії один недолик. Вона не пояснює чому це сталося.
- А хто пояснює?
- Та ніхто не пояснює. Так ось і живемо.
Мелік помовчав, потім, чогось озирнувшись, зітхнув.
- Іноді ти таку хрень несешь, Леху, просто капець.
- Та й ти не подарунок, Меліку, правду кажучи.
- І це безвідносно, це прямо тупо жиза. І теорія твоя — хрень.
- Вона не моя, вона Ейнштейна.
- Та пофіг. До речі. Я знайшов відповідь чому так сталося — що ми не двохсоти, а трьохсоти та чому ми накрошили орків більш чім вони нас.
- Чому?
- Бо ми красунчики.
- То є так. І це не теорія, це аксіома.
Далі буде.
Зараз прототіпи ціх персонажів в шпіталі, тому допомога буде дуже в тему.
