У травні 2022 року я був мобілізуваваний до лав ЗСУ з ургентного чергування, з хірургічного відділення Конотопської районної лікарні. Сподівався, як патріот, що у черговий раз йду на захист рідної Батьківщини у якості військового хірурга реалізуючи свої професійні військові навички, які отримав за час навчання в УВМА, з досвіду служби у ЗСУ та в зоні АТО 2015-2016 роках на базі ВМГ-59 та з досвіду ургентного хірурга районної лікарні .
Наказом Головнокомандувача ЗСУ я був призначений на посаду, що відповідала за ВОС – терапевтичній спеціалізації, якої я не мав та не проходив за час своєї лікарської практики, а також отримав посаду, що за ШПК не відповідала навіть моєму званню капітана м/с, яке було мені присвоєно ще у 2015 році.
За своєю сутністю, теперешня моя посада, принижувала мою честь і гідність як офіцера, як фахівця хірурга і до того ж старшого офіцера 8-х курсів УВМА у травні-червні 2022 року, на яку мене було призначено під час мобілізації.
Але в першу чергу я, як громадянин і патріот, для якого Україна — понад усе, а офіцерська повага до старших офіцерів – справа честі, а не пусті слова – виконав цей наказ за будь-що і не зважаючи на ніякі перешкоди ...
У результаті чого мені капітану м/с з військового хірурга довелося спуститися у «преісподню української військової медицини» та виконувати свої обов'язки на ротному опорному пункті бригади, де як колись вчили мене професора та полковники повинні знаходитись БМ-и та санінструктори організовуючи санітарний пост.
У такій «мобілізованій іпостасі» мені довелося перебувати більше місяця на передових позиціях з солдатами роти під н. п. Піски.
Весь час, з момента мого призначення до медичної роти на посаду ординатора лікувального відділення зі мною був хірургічний костюм та " Очерки хирурга боевой травми живота", з якими мені довелося розпрощатись, коли йшов пішки на "нульовку" та транспортуючи все своїми силами і руками – зробив вибір на користь вільного місця для медичних засобів та оснащення….
Намагався в умовах ротного опорного пункту робити все можливе і не можливе, щоб спасати життя кожного 300-го, але нажаль не все залежить від медицини…
З власного досвіду скажу лише наступне: наближення хірурга та хірургії на саму передову не збільшує виживаємість поранених, нажаль, на передовій, якщо не вирішуються ключові постулати тактичної медицини пов'язані з часом та можливістю евакуації.
Я вважав і вважаю, що буду більш потрібним, ефективним та корисним для України, виконуючи свої професіональні навички військового хірурга, тією професію, якій присвятив все своє життя.
Хірург без операційної та операцій — як льотчик без самольота та польотів.
Честь маю говорити правду і мати особисту думку.
Слава Богу ! Слава Україні !
01.01.2023. капітан м/с М.Пасько.
