Я не знаю, коли закінчиться війна. Не шукаю цієї відповіді і навіть не задаюсь таким питанням.
Адже це нагадує спробу знайти чорну кішку в чорній кімнаті, тримаючи в руці календарик. Виглядає начебто безглуздо, але спокуса втиснути реальність у власні очікування часто бере своє. Втім, втупивши очі в календар чи годинник, маєш великий шанс проґавити кляту кішку, з'їхати з глузду чи звернути шию в темряві.
Логічніше думати над тим, як саме спіймати хижака. Тому в цьому умовному змаганні з просторово-часової орієнтації кращі позиції в тих, хто звик фокусуватись на тенденціях. Витративши чимало зусиль на калібрування всіх органів чуття, можеш досягти стриманого успіху і часом навіть вгадувати обриси предметів навкруги.
Однак і кішка не сидить на місці – то причаюється, то маневрує, то зненацька нападає. Словом, вперто не бажає видавати своє місцезнаходження.
Війна – це те, що пробуксовує на аналітиці і остаточно грузне в прогнозуванні. Особливо коли горизонт видимості у спостерігача впирається в найближчий ракетний удар, який в черговий раз може призвести до повної перездачі карт. Або ж завершення партії.
А тим часом минуло 500 з гаком днів з того моменту, як всі ми мали зникнути. Жорстоко, криваво і назавжди. Хтозна-скільки ще доведеться навпомацки шукати шлях у цій кімнаті, але ми не зникли, а на запʼястку обнадійливо бовтається ліхтарик – один на всіх і одночасно свій у кожного.
Піврічна перерва дається взнаки, тож про що власне цей текст – я теж не знаю. Є непідтверджена інформація, що згодом стане ясніше ✌️
Підписуйтесь на мої соціальні мережі:
