Це вже третій матеріал розслідування про те, як Кремль перетворив антикультову мережу на зброю гібридної війни. У попередніх статтях про те, як тоталітарні ідеології та закони використовуються для таврування мирних людей. Згодом про загальну технологію «дешевих провокацій» ФСБ: як штучний садизм догхантерів в Україні та замовні напади в Парижі виснажують органи безпеки й руйнують демократію зсередини. Тут конкретні імена, адреси та зв'язки: хто саме є вузлами цієї агентурної мережі в Європі та як концепція «боротьби з сектами» стала прикриттям для операцій ГРУ та ФСБ.
Момчило Гаїч зник із Сербії одразу після того, як його ім'я з'явилося в судових матеріалах. Та знайшовся він у Москві, а точніше, в храмі святих Петра і Павла.
Для людини, яку сербський суд пов'язав із операцією російської розвідки у Франції, це не випадковий притулок. Це офіційна адреса безпеки.
На знімку Гаїч займає одне з центральних місць під час церковної церемонії.
Фарба, свинячі голови і судові вироки
Наприкінці 2025 року троє громадян Сербії постали перед судом у Смедерево. Вони повністю зізналися в участі у двох хвилях осквернень релігійних об'єктів у районі Парижа.
У травні 2025-го, під час єврейської суботи, три синагоги були облиті зеленою фарбою. Це колір, що асоціюється з ісламом. У вересні, перед дев'ятьма мечетями в Парижі та передмістях розкладені відрубані свинячі голови. Мета обох акцій шокувати, принизити, розпалити напруженість між релігійними громадами.
У судових вироках зафіксовано, що група отримувала «накази, інструкції та гроші» від «структур розвідувальної служби Російської Федерації». Виконавцям покривали поїздки та проживання, обіцяли від тисячі до півтори тисячі євро за кожну акцію. Підтвердженням слугували фотографії з місць нападів.
Один із підсудних, Філіп Петрович, на суді сказав про Гаїча: «Я знаю, що його прізвисько „Калуджер“ , що сербською означає „Монах“. Я розумію, що метою було дестабілізувати політичну ситуацію в Європі».
Калуджер. Монах. Людина, яка втекла до церкви в Москві.
Церква як середовище вербування
Так хто ж такий сам Гаїч? Він є ключовою фігурою так званого «сербського церковно-антикультового контуру», що напряму підпорядкований Москві. І його московський притулок це не просто географія втечі, а нитка, яка веде далі.
У відкритих матеріалах Гаїч фігурує як людина з тісними зв'язками в сербському церковно-антикультовому середовищі. 22 травня 2023 року в церкві Вознесіння в Нові-Саді він виступив головним опікуном церковного свята. Богослужіння очолив один із найвпливовіших представників Сербської православної церкви єпископ Іриней Булович Бачський.
Той самий єпископ Іриней у 2012 році разом із тодішнім митрополитом Порфирієм (нині патріархом Сербської православної церкви), відкривав у Нові-Саді антикультовий захід: п'яту зустріч міжправославної наради центрів з вивчення релігійних рухів. Серед доповідачів були Олександр Дворкін і Олександр Новопашин, ключові фігури російської антикультової інфраструктури. Теми: «боротьба проти деструктивних культів», «тоталітарні секти», «пастирська робота».
Ще одна нитка веде через Ковільський монастир. Саме там Гаїч, за його власними словами, зупинявся у 2012 і 2013 роках. При монастирі діє церковна громада «Земля живих», яка заснована з благословення єпископа Іринея, розквітла в період, коли настоятелем був майбутній патріарх Порфирій.
Порфирій і Дворкін перетиналися не лише в Сербії. У 2017 році в Москві, у Свято-Тихонівському університеті, відбувалася міжнародна нарада щодо створення міжправославної освітньої програми з сектознавства. Порфирій (тоді ще митрополит) виступив там із промовою. Сайт Новосибірської єпархії зберіг її текст: «Важливо, щоб професор Дворкін, якого весь православний світ знає як ерудованого борця з сектами, брав участь у цій освітній програмі. Ми покладаємося на силу Російської Православної Церкви».
Пізніше, вже після обрання Порфирія патріархом у 2021 році, той самий сайт з задоволенням підкреслював: його інтерес до антикультової теми «ніколи не згасав».
Саме цей ієрархічний контур Сербської православної церкви роками демонструє абсолютну лояльність Москві. Під час регулярних офіційних візитів до РФ та зустрічей із керівництвом РПЦ сербське духовенство відкрито транслює наративи кремлівської пропаганди, публічно заявляючи, що «без Росії та її підтримки сербський народ не має майбутнього».
Так виглядає середовище, з якого вийшов Гаїч. Церковні зали, конференції, єпископи та патріархи.
І в тому ж середовищі роками виступали люди, чиї імена з'являються в кожній країні, де антикультова мережа перетинається з російським впливом.
Латвія: від конференцій до кримінальних справ
Якщо на Балканах Кремль використовував релігійне підпілля, то в країнах Балтії інструмент «боротьби з сектами» інтегрували у вищі політичні ешелони.
Тетяна Жданок, депутатка Європарламенту від Латвії, роками представляла проросійське політичне середовище. У 2024 році The Insider опублікував матеріали про її ймовірну роботу на російську розвідку; Європарламент розпочав перевірку, латвійська служба безпеки відкрила кримінальне провадження. В окремих публікаціях вона фігурує як особа, яка намагалася посприяти допуску Дворкіна до Європарламенту. Наполегливо, але, на щастя, безуспішно.
Навіщо? Щоб таврувати будь-які незалежні громадські чи релігійні рухи в Латвії як «небезпечні культи», сіяти розбрат у суспільстві, а потім вимагати від уряду Латвії ухвалення жорстких законів для обмеження свободи совісті. Все за російським тоталітарним зразком.
Андрій Мамикін, інший латвійський євродепутат із проросійського середовища, у 2018 році відкривав антикультову конференцію в Ризі, де поруч із ним виступали Дворкін та італійський член FECRIS Луїджі Корвалья. У 2023 році латвійська служба безпеки порушила проти Мамикіна кримінальну справу за публічне прославлення злочинівРосії в Україні.
Формула повторюється: антикультова повістка, проросійські позиції, кримінальні провадження.
Італія: коли антикультова риторика виходить у політику
Луїджі Корвалья не випадковий гість на латвійській конференції. В Італії він віцепрезидент CeSAP, антикультової організації, афілійованої з FECRIS, а в самій FECRIS він член правління.
USCIRF у своїй доповіді прямо називає FECRIS «французькою антикультовою організацією з панєвропейським впливом» і вказує: основний донор федерації це уряд Франції. За даними CAP Freedom of Conscience, Корвальо їздив до Китаю та Сибіру для проведення тієї ж «антикультової» кампанії, що й Дворкін, а у своїй книзі "No Guru" називає захисників свободи віросповідання «апологетами культів».
Та його діяльність не обмежується конференціями та медійними кампаніями. Наприкінці 2024 року в італійському парламенті з'явився депутатський запит щодо діяльності окремих громадських і релігійних рухів. Багато формулювань і тез документа збігалися з аргументами, які роками просувають представники антикультового середовища. Показово, що ті самі діячі, які виступають на міжнародних антикультових конференціях, одночасно присутні в інформаційному просторі навколо подібних політичних ініціатив. Це демонструє характерний для мережі механізм: від експертних заяв і громадських кампаній до спроб впливати на державні рішення.
Той самий словник. Той самий маршрут. Різні країни, одна мережа.
Литва: колишній кагебіст і «готові осередки»
Колишній співробітник КДБ і депутат Держдуми Микола Рижак у 2016 році виступав на круглому столі в Раді Федерації разом із Дворкіним і Єленою Мізуліною. Тема: введення в законодавство поняття «деструктивна секта».
Рижак пояснив логіку відверто: «У нас у системі держбезпеки були управління у справах релігійних об'єднань, які здійснювали контроль за роботою сект. Їхні „осередки“ — готові „осередки“ для підривної роботи в інтересах інших держав. Трохи зміни напрямок, поміняй лідера — і в тебе готове підпілля… підірвати здорове суспільство».
Литва відреагувала у 2019 році: МЗС запропонував заборонити Рижаку в'їзд до країни, вказавши, що він розпалює ворожнечу, поширює дезінформацію і становить загрозу національній безпеці. Delfi описав його коротко: «колишній кагебіст, який сіє розбрат».
Людина, яку Литва вважала загрозою національній безпеці, одночасно виступала всередині Росії як прихильник розширення боротьби з «деструктивними сектами» поруч із Дворкіним.
Одна мережа, різні країни
Сербія, Франція, Латвія, Італія, Литва… В кожному кейсі своя специфіка, свої імена, свої інструменти. Але тема одна, і ті самі люди пов'язані конференціями, публікаціями, спільними виступами. Ті самі заклики, ті самі схеми: фейки, маніпуляції, дезінформація. І це простежується.
Антикультова риторика створює образ внутрішнього ворога. Церковні та політичні мережі забезпечують кадри і легітимність. Провокації змушують держави витрачати ресурси на вигадані загрози. А реальна агентура працює без перешкод.
Гаїч у московському храмі — це не фінал історії, а лише проміжна адреса. Адже ця ж сама вісь — від Дворкіна до ідеологів Кремля на кшталт Суркова — роками вибудовувала аналогічну пастку всередині самої України. І зброєю в цій пастці стали не свинячі голови, а замовні експертизи українських псевдовчених.
У наступному матеріалі про те, як українське обличчя антикультової схеми змусило СБУ роками бігати за вигаданими ворогами, як кейс організації «АЛЛАТРА» став головною диверсією відволікання уваги під час війни, кого ще намагалася знищити ця мережа, і чому боротьба з «сектами» насправді є питанням глобальної безпеки.
Матеріал ґрунтується на судових документах у справі Смедерево, матеріалах Forum 18, Bitter Winter, The Insider, AP, Радіо Свобода, SOVA Center, публічних виступах фігурантів та відкритих архівах сайту Новосибірської єпархії.
Примітка автора: цей текст є авторським дублікатом моєї публікації на платформі «Друкарня».
