душа ледь торкалася поверхні своїми невидимими стопами.. вона літала..
їй хотілося вірити, що вона біжить правильною дорогою.. Та ні.. душа ніколи не задавала собі питань: чи це правильно чи ні. Душа питала себе: чи дійсно я цього хочу?.. Так вона росла.. всупереч думки соціуму про поведінку її оболонки. Душа вільна. Її не сковують жодні рамки. Вона вільна розчинятися, розсипатися на дрібні клаптики чи огортати собою, ніби ковдрою, все, що біля неї..
Вона знає, що без оболонки їй у цьому соціумі не вижити. А оболонка начинена всіляким мотлохом і непотребом, чужими ідеями і досвідом, не своїми бажаннями і поривами.. Хоча.. чи є в оболонки пориви? Чи це вже пориви душі?..
Душа хоче вітру, хоче свободи. Хоче підштовхнути оболонку зробити все, щоб цю свободу отримати. Оболонка слухається.. робить. А душі не терпиться — вона хоче ВЖЕ!!!
Оболонка їй відповідає: я роблю все, що можу..
