Цей допис — про літачок. Не про жертв і руйнування, а про те, що вистояло. І про тих, хто вижив.
Бачивши його сотні разів, я ніколи не могла запам'ятати назви. Пам'ятник на пошану українській авіації — така суть, і цього мені в цілому вистачало. Невеличкий літак з синьо-жовтим, що ніби завжди красувався перед Будинком офіцерів. Для мене цю площу завжди визначав саме він, а не Будинок побуту «Ювілейний». Той самий «Ювілейний», що завжди дратував як потворний зразок радянського конструктивізму, а тепер став зруйнованим спогадом дитинства...
І ось цей літак на фото із місця подій. Серед уламків і диму — але цілий. І синьо-жовтий. Така сьогодні Вінниця. В диму, сльозах і стогонах. Але — жива. Вистояв літак, вистояла українська авіація, скільки б ворог не вихвалявся про її «знищення». І Вінниця в скорботі, але не зламана.
Все буде Вінниця. І Україна. І літачок.
