Свого часу ми багато казали про єдність, але зараз знов почали про неї забувати. Я не буду розпочинати довгий вступний монолог і запрошую першу обдумати вашу думку щодо цього питання добу, а лише потім писати коментар. Ви можете бути не згодні в окремих аспектах, мати власну думку, або навіть почнете маніпуляції для того щоб зробити абсурдний висновок та довести що праві лише ви одні. В тому числі через це я зробив перерву в публікаціях та діяльності, та й взагалі відійшов від спроб довести очевидне, а зараз все ж таки прошу на вашу увагу, бо для усього є свій час та нагода. А деякі речі можна побачити тільки здалека, їх очевидність розумієш не відразу, але коли осяяння приходе, треба зробити крок вперед.
Ми казали про єдність в 2014 році та робили те що могли, іноді не дуже вдало та конструктивно. Деякі речі просто неможливо поєднати, але є й інші речі які не можуть існувати гармонічно без консолідації. І ось знов ми виявляємось об'єктами маніпуляцій, шукаємо найменші відмінності, щоб образити ближніх, ділимось на різні конфліктуючі табори підтверджуючи тезис про «розділяй та керуй», ми знов забули що саме в нашому різноманітті наша сила. Україна це одна з найстаріших держав Європи та суттєво вплинула на розвиток світу, поширила свої культурні цінності в багато куточків світу. В 21 сторіччі ми пройшли надзвичайно складний шлях боротьби, постійно знаходились між імперій та тиранів, але при цьому лише відстоювали свою землю, культуру, родину. Ми пройшли через багато війн та конфліктів як на нашій землі, так і за межами України. І у другому тисячоріччі багато синів та дочок України поклали свої життя за рідну землю, мирне небо та свободу.
Наш шлях сповнений трагедій та поразок та перемог. Втім ціна як поразки так і свободи та волі – людські життя. Життя воїнів, які втратили найцінніше захищаючи державу в 13 і в 17 сторіччі, поклали свої голови відстоюючи свою країну і в кривавій безодні двадцятого сторіччя і в сьогоднішній війні. Але у нас досі немає святої Дати Пам'яті для молодих синів та зрілих батьків, сивих ветеранів та тих хто робив нашу історію сторіччями раніш. Єдиний День Пам'яті, в який з сумом та порозумінням нація пригадає усіх своїх синів та дочок. Я вважає за необхідне запропонувати такий день, не прив'язуючи його до конкретної дати минулої історичної події. І саме цей день має бути вихідним та вільним для усіх. Присвяченим пам'яті близьких нам по крові чи по духу людей, замість того щоб давати привід живим синам та дочкам ображати один одного в безкінечній сварці щодо дат незлічених війн та трагедій, через які довелось пройти нашій країні. Будь яка війна це жах, не можна вічно святкувати жодну окрему перемогу, бо ціна їй людські життя, втрачені для світу можливості тих хто не повернувся, сум та Пам'ять. У кожній родині, нації та й в усього світу втрата живих це трагедія, а День Пам'яті за ними – привід пригадати не лише перемоги та поразки, а й те якою ціною вона обійшлись. Саме з цією метою, вшанування усіх воїнів України, прошу докласти зусиль історикам та політикам для створення загальнонаціонального Дня Пам'яті.
