Часто чуємо що російський лібералізм закінчується там, де піднімається українське питання. Хоч трохи по іншому, більш тонко, а тому більш підступно українське питання також гостро поставлене в самій Україні.
У нас є люди які через цілий ряд переконань відмовляють Україні в праві бути є будь де. І імперія їх породжує, використовує, веде потужну пропаганду, веде ідеологічну війну з їх підтримкою, задля руйнівного впливу на нашу країну. Їх можна знайти будь де. Але дуже багато їх саме в східній, найбільш русифікованій частині.
Дуже важливо відразу зробити акцент на тому що є кілька елементів-шарів включених в так зване «мовне питання в Україні».
По-перше. Ставлення до української мови це питання громадянської позиції. Взагалі Громадянин України то не національне, расове, релігійне чи якесь інше визначення, то ставлення людини до самої себе, людей навкруги, країни, Конституції та законів саме як ставлення громадянина. Українець визначається не за походженням, а, в першу чергу, за паспортом. І ставлення до власної країни визначається саме як громадянська позиція. В такому випадку неможливо вважати громадянином того хто через внутрішні переконання чи під зовнішнім тиском відмовляє своїй країні та людям що в ній проживають в праві конституційно дотримуватись відповідного ставлення. «Захист» російської мови/культури відбувається не в РФ, а в Україні. Що є чітким індикатором імперської політики та громадянського ставлення до України не як до власної країни, роль якої де-факто відіграє РФ.
По-друге. Етична сторона конфлікту полягає в тому що захищають не будь яку мову в Україні: кримсько-татарську, польську, болгарську румунську, англійську чи будь яку іншу етнічні носії якої могли б говорити про утиснення саме через свою малочисельність. Звинувачують в утиску лише російськомовні. В той час коли країна-носій цієї мови розв'язала, розпочала агресивну інформаційну кампанію ненависті до українців, знищує всі елементи культурного різноманіття на окупованих територіях, суттєво обмежує в громадянських правах людей що там опинились й вже другий рік поспіль веде приховану війну проти України та українського. Під будь яким приводом саме «захист російської» стає етичним конфліктом для людини яка відмовляє українцям в праві під час війни згуртуватись та забути чвари, навмисно вносячи розлад в суспільство використанням агресивної риторики з ненавистю та страхом, відтворюючи своє чи повторене етичне ставлення російського суспільства до українців як до агресорів та негідників, загострюючи соціальне середовище та викликаючи внутрішній конфлікт через сильні негативні емоції.
По-третє. Раціональна сторона полягає в тому що війна була розпочата саме під гаслом «захисту російськомовних». І це не просто видумане росіянами гасло-привід для війни 2014-... року, що не відповідає дійсності, це системоутворююча складова війни. Саме через це вона й була офіційно розпочата з Україною. Це чітка заява містера Путіна й вона виражає квінтесенцію імперської політики у ставленні народів РФ до своїх територій впливу саме на основі мовної ознаки. На основі того яка країна широко використовує інформаційний продукт імперії, заміщаючи власний, збільшуючи статистику вживання російської мови, заміщуючи не лише власний культурно-інформаційний продукт як економічні складову, а й взагалі знищуючи власну мову як культурну сторону життя суспільства. Дуже часто порушується причинно-наслідкова складова коли «захисники російської мови» звинувачують українців в розв'язання війни через мовне питання, цим фактично підкреслюючи тези російської пропаганди по «громадянському конфлікту», «настамнет», «в усьому винні українці». Вина повністю перекладається саме на українців, а росіяни стороною конфлікту, зацікавленою в знищенні українців не вважаються.
Саме при порушені всіх трьох складових починається «захист російської» в Україні. Гасла які при цьому використовують пересичені рефлексією та елементам проекції, коли протилежна сторона звинувачується в тому чого бажає «захисник»-агрессор: «ви будете всех заставлять говорить на украінском» (читай: «ми хочемо всіх заставити говорити на руском»), «ви откажете нам в возможности нас и детей изучать рускую культуру/літературу/традіціі» (читай: «ми відмовимо вам та вашим дітям вивчати українську культуру/літературу/традиції»), «ви будєтє считать російськомовних людьми другого сорту» (“ми вважаємо націю українців людьми другого сорту"), "ви не імєєтє права переіменовивать уліци/декомунізовувати/відмовлятись від російської імперії в межах України" (читай: "ми маємо право змінювати назви, знищувати культуру/традиції в Україні та захищати свій комуністично-імперський уклад").
Єдина Україна не тому що ми розмовляємо декількома мовами, а навпаки, тому що вітаємо й не заважаємо їй відновлювати та поширювати свою власну, автохтонну культуру після російсько-імперської руйнації, одночасно не забороняючи малим культурним осередкам жити своїм життям. Ні в якому разі не дозволяючи принижувати інших, а в першу чергу себе — українців.
