В той день могутній Іртуоту пізнав сум, і лють, і сором, і радість битви він пізнав, і відчув гіркоту слави, і почув сміх богів. Він переміг, і проїхав через ворожий стрій, і загинув. Було це в день, коли Небесний Бик опустив голову до водопою, в часи, коли боги ходили поміж людьми.
Був Іртуоту володарем над країною тисячі річок. Великі стада він мав, багато биків та ягничок, незліченно коней. Коли піднімалися завіси Неба і вода набігала у руслища, вище зросту людського росла трава на пасовищах його. Тисячі слуг він мав, тисячі мідних щитів, тисячі бронзових стріл. Дюжиною міст він володів, на престолі сидів у великому храмі Неба.
І сидів Іртуоту великий на високому місці, де сидить Володар Ан, і праворуч від нього сидів його улюблений син Іртуену, і ліворуч сидів племінник його Інуоту, що бачив крізь хащі і тлумачив волю богів, і сиділи тисячі людей його за столами із кедру і їли хліб та м'ясо господаря свого. І було це в день, коли Небесний Бик ще спав у траві, в часи, коли боги ходили поміж людьми.
І прийшла до великого дому людина зі сходу і сказала: «Я посланець від великих царів над царями, зі славного міста Муш-Ге, що не має рівних собі від краю до краю». І з честю всадив його Іртуоту великий, і вина свого дав, і хлібу з комор своїх. І сів він поміж людьми Іртуоту, і пив він його вино, і хліб з комор його їв. І мав він язик, змащений медом, та серце змії у нього було. І казав він слова неправдиві, і зло під сорочкою він тримав.
«Володар мій, що сидить над великим морем, син Ану-Ану, любимец Іштар. У домі його спочивають Куррбаба й Утупапу, сам Мушегалі спочиває там, із золота ложе їх, камінням оздоблені руки їх, курильниці з ладаном в домі їх, сотні сотен рабів у долонях їх. Учора мій цар пішов на Унуш непокірний. Ніхто не здолає війська його, і Унуш не здолав. Та ворог підступний приплив із-за моря, мов злодій він вдерся до дому царя над царями і вкрав самого Мушегалі, і золото з ложа його, й камінням озоблені руки, і сотні сотен рабів із долоні його. Владика мій, цар на царями Муштуту, так каже: Я можу і сам покарати того, хто прийшов наче злодій. Але врятувать Мушегалі – то честь і велика слава. Прийди до мене з тисячою колісниць, і разом ми переможемо ворога.» Так сказав він, посланець царя над царями, високого Муштуту.
І спитав Іртуоту богів, і боги відповіли: «Поверни Мушегалі в домівку!». І спитав Іртуоту людей своїх, і люди відповіли: «Веди нас на схід!» І спитав Іртуоту сина свого, улуюбленого Іртуену, і той сказав: «Твій батько – Володар Неба. Нехай мій батько стане Володарем Землі!» І сказав тоді Іртуоту: «Я поведу вас на схід! Я поверну Мушегалі в домівку! Я стану Володарем Землі, від східного моря до західного!» І було це в день, коли Небесний Бик спав у траві, в часи, коли боги ходили поміж людьми.
Великим царем був Іртуоту, славне військо повів він на схід. Тисяча колісниць здіймала куряву за спиною його, і на кожній стояло два воїни, що не знали страху. І з ними був князь Гумуму з Муштетелала, і Нететаш, великий воїн. І енкіту прийшли на чолі з Енеуну, зі списами в два людських зрости. І йшли слідом ханнелілі зі страшними мечами. Вели їх князь Хатлелілі та Тутулалу, могутній вепр. І з криці були їх мечі, і з бронзи були їх щити, і з міді були із гребнями шоломи. І йшли з ними царі фарвава із заходу, царь Патевава, і князь Генаота, і князь Дінеташа, і князь Отуташа, а самий славний із них – цар Аганена. І ніхто не смів перейти їм шлях. Ховалися леви в траві, залягли вовки серед скель, бики уводили телиць своїх в урочища. Великий Іртуоту вів їх, на сонячній колісниці із золота. І батько його їхав на колісниці по Небу, і сяяло сонце над військом. І було це в той день, як Небесний Бик прокидався від сну, в часи, коли боги ходили поміж людьми.
Гей, високі стіни Муш-ге! Гей, з білого каменю вони! Гей, в п'ять людських зростів вони! Куррбаба та Утупапу, боги, складали їх! Краса землі вони! Гордість Муштетелалу вони! Як сходить сонце, білим вогнем сяють вони! Як сідає сонце, червоним вогнем палають вони! В полудень до неба зростають вони! Нема в світі міста кращого за Муш-ге! Славиться воно у віках!
Як прийшов по-під білі стіни Муш-ге Іртуоту великий, то став радитись із братами своїми. «Ніхто не може взяти Муш-ге», – сказав Муштуту-цар. «Високі стіни Муш-ге», – сказав Аганена з фарвава. «Багато кораблів у ворога», – сказав Тутулалу, могутній вепр ханнелілі. «Нелегка буде облога», – сказав Хатлелілі-князь. І сказа Іртуоту великий: «На все воля богів. Не треба нам брати білі стіни Муш-ге. Не треба палити червоні ворота його. Сам ворог вийде до нас.» І сталось воно саме так. Було це в той день, як Небесний Бик опустив голову до водопою, в часи, коли боги ходили поміж людьми.
На ранок помолився Іртуоту батьку своєму небесному, помолився Володарю Ану. І поклявся він силою своєю, що переможе ворога, і поклявся вдачею своєю, що віддасть десяту долю богам. І зробив Іртуоту усі жертви, і ступив на свою колісницю, на сонячну свою колісницю, і поїхав на битву.
Могутнім воїном був Іртуоту, великим воїном. Ніхто не правив кіньми краще за нього, ніхто не бив сильніше списом, не було від нього влучніших в киданні сулиць. Вражав він ворога рукою своєю, і бігли вороги перед колісницею його. І в крові були колеса його, і в крові були вістря списів. І їхав поруч з ним батько його, Володар Ан, на сонячній колісниці, і ніхто не міг встояти перед ними.
Як випустив ворог тьму стріл на Іртуоту, то злякалися люди його. Але могутнім воїном був Іртуоту, не знало серце його страху. Не вразили його ані стріла, ані камінь. Їхав він на сонячній колісниці по тілам ворогів, і батько його, Великий Ан, їхав поруч.
Як стіною гострих списів став ворог, то злякалися люди його, але не знав страху Іртуоту великий. Направив коней своїх він на ворожий стрій, і не вразив його гострий спис, не вразила його важка палиця. І проїхав він через ворожий стрій, і ніхто не міг зупинити його, і здобув він велику славу.
Як проїхав він через ворожий стрій, як здобув славу, то озирнувся – нема поруч батька його, Великого Ана, нема сонячної колісниці його. І спитав тоді Іртуоту: «Батьку, де ти? Чому не вражаєш ворога, як колись?» І відповів Великий Ан: «Сину мій, Іртуоту, ти здобув собі славу, ти проїхав через ворожий стрій. Зупинися, бо тут вже край твоїй славі.» І спитав Іртуоту: «Чому ти кинув мене, батьку мій? Чому не їдеш зі мною? Чи не хочеш, щоб став я Володарем Землі?» І відповів Великий Ан: «Не доля людині бути Володарем Землі – то справа богів. Зупинись, бо тут вже край твоїй славі».
Як почув це Іртуоту великий, то в розпачі стрибнув на змелю, в траву встромив списа свого, в пісок кинув шолом свій. І спитав він людей своїх: «Ви, хто їв хліб мій, пили вино моє, чи підете ви за мною, чи здобудете більше слави?» І сказали люди йому: «Несила вже йти нам. Втомилися коні, скінчилися стріли, затупилися мечі. Не хочуть цього боги».
Як почув це Іртуоту великий, то спитав ханнелілі, братів своїх: «Ви, чиї мечі страшнії із криці, чиї міцні щити із бронзи, чиї блискучі шоломи із міді, чи підете ви за мною, чи здобудете більше слави?» І відповіли йому ханнелілі: «Ми билися чесно. Ніхто не дорікне нам. Свою здобич ми взяли по праву. Навіщо нам більше? Не хочуть того боги».
Як почув це Іртуоту великий, то спитав він фарвава, сусідів своїх: «Ви, чиї царі правлять на заході, чий клич бойовий перетворює ворога на ягниць боязких, чи підете ви за мною, чи здобудете більше слави?» І відповіли йому фарвава: «Ми йшли за царями своїми. Та нема вже їх, забрали боги Патевава, загинув і сам Аганена великий, у битві загинув він. Він здобув свою славу, не треба більше йому. Не хочуть того боги».
І сказав тоді Іртуоту великий: «Не сила чоловіку боротися з богами. Втомилися люди мої, втомилися брати мої, втомилися сусіди мої. Втік до міста Муштуту-цар, закрився за брамою він, затулився білими стінами. Здобув я слави, проїхав через ворожий стрій, ніхто не зупинив мене. В крові боки колісниці моєї, в крові вістря списа мого. Як не сила війську моєму боротися з ворогом, то сам я стану на шляху його. Не втікти йому звідси, не повернутися за море. Великої слави здобув я, здобуду ще більшої. Нехай навіть не хочуть того боги».
І став Іртуоту великий на шляху ворожого війська, і з ними став князь Хатлелілі, і Тутулалу, могутній вепр. І здолали вони вони вороже військо, і перемогли воїнів його. Та не сила чоловіку боротися з богами. Здобув ще більшої слави Іртуоту, і почув сміх богів, як загинув від ран. І пізнав він сум, і лють, і сором, і радість битви він пізнав, і відчув гіркоту слави. І взяв його батько небесний, Великий Ан, і посадив між богів за столами із кедру. І Хатлелілі загинув із ним. І лишився тоді Тутулалу, могутній вепр, і розбив він ворога, і спалив кораблі, і став над ханнелілі царем. Було це в день, коли Небесний Бик опустив голову до водопою, в часи, коли боги ходили поміж людьми.
ПІСЛЯМОВА
«Повість про Іртуоту» належить до визначних історичних та літературних пам'яток періоду Давньої Історії, що відноситься до часів після падіння держави Муштетелала – першої «всесвітньої» держави регіону – під ударами завойовників із заходу, ханнелілі. Вона розповідає про битву за Муш-ге та описує подвиги Іртуоту – легендарного князя, що очолив «Союз жовтої колісниці» і претендував на об'єднання Уртетеоту та гегемонію в Муштетелалі. В своїх прагненнях він зіткнувся з опором міста-держави Муш-ге. Невідомо, як склалося б далі, але Муш-ге було несподівано захоплено експедиційним корпусом молодої держави Шу, що приплив з-за східного моря. Цар Муш-ге Муштуту та князь Іртуоту створюють тимчасовий союз проти загарбників. Їх військо перемагає, але сам Іртуоту гине в битві, і гегемоном в регіоні на певний час стає Муш-ге. Втім, через певний час і Муш-ге загине під ударами нового союзу ханнелілі.
«Повість», вочевидь, записана якнайменше через 500 років після описаних в ній подій і є компіляцією кількох творів. Про це свідчать, по-перше, стилістичній різнобій (різні частини написані в різних традиціях), по-друге – помітні паралелі з іншими відомими творами того часу. В першу чергу слід відмітити вплив «Гімну слави Муш-ге» та епоса про Хатлелілі та Тутулалу (вождів ханнелілі, чиї нащадки об'єднали регіон сотнею років пізніше), чим і пояснюється перебільшена увага цим особистостям в «Повісті». Крім того, сам епос був знайдений в Хатлі – столиці Ханнелілі, і записаний новомусійською, що стала загальною мовою спілкування значно пізніше від битви при Муш-ге. Ліричні епізоди (вступ, опис Муш-ге) та філософські розуми (спілкування Іртуоту з Аном) очевидно є більш пізніми вставками і належать, ймовірно, жерцю або писцю при храмі.
