ЧОРНОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ ДАРВІНА(с) Анатолій Матях

Що робили московити біля ЧАЕС і як це вплинуло на хід війни. Побіжний звіт про дослідження без уточнюючої інформації.

Автор — Анатолій Матях

«Лагерь Рыжий Лис»

Наступ на Київ з перетином українського кордону розпочався не 24 лютого 2022 року, як ми вже звикли вважати, а ще днем-двома раніше. Поки ми пили каву, і гадки не маючи про вторгнення, орки вже перейшли кордон і почали стягувати війська до ЧАЕС. Ми не «проспали» це: таке «попередження» допомогло нам врятувати ППО та авіацію.

24 числа навколо ЧАЕС московити заходилися облаштовувати базу вторгнення: заводити та розставляти техніку, склади боєзапасу, скотовозки та особовий склад. Станцію було захоплено, офіцери розмістилися в адмінспорудах, а під кілька десятків тисяч бомжахедів облаштували польовий лагерь з великими палатками та обігрівом.

Все це — буквально навколо станції та на зручних територіях неподалік. Якомога ближче до станції, щоб використовувати її як гарантію від обстрілів. На бетоні та асфальті — машини, щоб не вгрузли; на грунті — те, що можна технічно назвати людьми. В тому числі і на ділянках колишнього рудого лісу, засипаних піском.

Коли я вперше почув про палатки на пісочку, вирішив, що це такий жарт. Ну не настільки ж вони ідіоти. Але інформація протікала з більшою кількістю подробиць (скажімо, територія підстанції орками вважалась небезпечнішою), і на підтвердженні копання сортирів у рудому лісі я вже здався. Ідіотизм не має меж.
Чому сортири? А ви уявіть собі табір на 25-30 тисяч орків. Сортирів має бути багато, бо обісруть усе навколо.

Не надто письменні орки бачили таблички і про радіаційну небезпеку, і про рудий ліс, але для запобігання панічним настроям їх швиденько повисмикували. «Лагерь Рыжий Лис», гигикали московити, примощуючи свої дупи над сортирами — щоб світило рівно в дірочку.

Вони вважали це все безпечним, бо… їм так сказали. Теж для уникнення паніки: все навколо станції вичищено, ось тим, хто на самій станції, індивідуальні дозиметри, та майже 40 років пройшло, кароч, все гаразд.

Ближче до КП «Дитятки» орки поставили командний пункт з керування своєю частиною операції, його ще потім гарно наші котики чінгачгукнули прямо з орчими генералами. І всяку арту для прикриття головного коридору вторгнення та ротації.

Організований відхід

За три тижні навіть до найдубовішого командування орди дійшло, що з маршем на Київ трохи не склалося. Блискавична операція потухла і набула ознак тривалої війни, яка вимагає організованого забезпечення та ротації.

Угрупування орків навколо ЧАЕС постійно поповнювалося з території Білорусі, частини та з'єднання відходили в зону на перекомплектування і проводили там кілька днів, звідти знімалися нові браві бомжахеди, і так по колу.

Ще через тиждень стало відомо, що планується відведення частини військ від Києва, бо операція загрузла настільки, що перспективи «штурму» з постійним вигрібанням від мобільних груп та богів війни стали загрожувати боєздатності Московії як такої.

І ще до переговорів орки взялись планувати безпечний та організований відхід з добре прикритими коридорами та можливістю проводити швидку часткову ротацію. Все як заповідав маршал Жуков чи хто у них там в навчальних посібниках для справжніх стратегів.

Їм ніщо не заважало: угрупування просто не пускало ЗСУ на зближення, у нас теж нема дурних перти в лобову на значні сили ворога. Тож відведення частини сил спланували каскадним: спочатку санітарка та незадіяні машини з орками, потім підтягування ближчих до Києва рубежів, далі кілька ліній артилерійського прикриття та «всякої морської сволоти». Майже непробивний варіант з мінімізацією втрат.

Для ліній прикриття та оборони орки взялися копати. Ну, про хтонічний народ-хом'як ви, певно, чули. Закопувалися з артою та машинами, копали окопи і бліндажі.

На ЧАЕС теж не сиділи просто так: навколо станції у напрямку КП і для прикриття ОС в рудому лісі нарили окопів, в тому числі і глибоких з брустверами для САУ та іншого. Лопатами. Вручну. Бо спецтехніки не дуже, а рядових дофіга. Я поки не можу уточнити, на який саме день вторгнення командувачам орди постукала в голову ця чудова ідея, але засвітила добряче.

Ближні до Києва лінії, звісно, дуже тяжко вигрібали від наших захисників з букетами квітів. Ну якщо в моїй хаті все підскакувало від роботи «Піонів», то можна уявити, як воно було оркам-хом'якам.

Але кого б то обходили «плановані втрати» орків. За гарматною завісою вони вже під переговори в Турції взялися відводити «санітарку» та мародерські війська з килимами на бетерах. І перші московити з цього відведення — саме поранені та хворі, яких повезли до Гомеля та ще кількох міст Білорусі. Погода застудна, коронавірус знов же, відносно багато орків з табору «рыжий лис» відчували себе досить кепсько.

Все йшло за планом. Після переговорів усі побачили кілька днів якогось відведення ну близько 20% мордорських сил, безліч експертів рипнули диванами та щосили завангували, що то воно куди, а ЗСУ трохи видихнули і почали нарізати рубежі прикриття. Що могло піти не так?

Ледача брудна бомба

Вивезені до Гомеля хворі орки, частина з яких попала до радіології, а значно більша кількість — просто до шпиталів, з'ясували, образно кажучи, що їм пиздець. І не звичний воєнний пиздець, коли або ти застрелиш супротивника, або він тебе розмаже, а невидимий, над яким ти взагалі не маєш ніякого контролю — просто знаєш, що скоро здохнеш в не надто приємний спосіб. Або не дуже скоро, але теж неприємно.

А «санітарку» продовжили вивозити, колона за колоною. З віджатих в Україні мобільників пришиблені діагнозами орки з радіології почали телефонувати «братушкам» в окопи рудого лісу: чуєш, це я попрощатися вирішив, нам брехали, що там нема радіації, вона там усюди навколо, лежу з променевою хворобою, а твій кореш Аслан вже врізав дуба…

Приблизно вдень 31 березня це дзвінок за дзвінком викликало ефект скинутої на все угрупування орків брудної бомби. Солдати вискакували з окопів, скидали хебешки і намагалися тікати хто куди. Паніка охопила геть увесь «чорнобильський контингент», підпалюючи одне за одним і з'єднання поза ним — тих, хто все ж якийсь час провів у Зоні. Ймовірно, дійшло б і до бунту, якби командування наказало триматися і чекати запланованого відходу.

Та наявне на місці командування теж взяло ноги в руки. Нашвидкоруч зліпили «акт приймання-передачі» ЧАЕС, заставили персонал станції підписати його, і, прихопивши полонених нацгвардійців охорони, чкурнули світ за очі.

Плани і накази — все полетіло у прірву. За «главними» на все, що може рухатися, пострибали усі, хто може рухатися, і накивали п'ятами вслід за начальством. Оборонні рубежі, артилеристи з прикриття коридору відходу — тікали всі таким галопом, аж по здійнятій куряві ЗСУ вирішили, що упороті орки утнули на ЧАЕС якусь диверсію, і пішли дивитися, вибиваючи перелякану орду з усіх сіл дорогою на Іванків.

Це дійшло і до рубежів прикриття та усіх орків, залишених південніше Іванкова. Коїлося щось незрозуміле для них, замість дій за планом вони почули «БЕГNТЕ НАХУЙ!», і побачили, що коридор відходу закривається. Ще трохи — і ЗСУ відріжуть їх від шляхів на Білорусь, а далі зроблять дуже боляче. Тож мародерські війська, які ще хоч якось встигали на цей поїзд, покидали повільні перевантажені машини з килимами і чкурнули навздогін своїм.

Звісно, всі не встигли. До когось не дійшло, що посипалося геть усе; хтось спалився на жадібності, а хтось і просто діяв за «нормальними» наказами і таки щось там прикривав. Кілька угрупувань орків лишилися в оточенні, певні сили, не так зачеплені панікою, просто відсунулися західніше.

Звісно, збройні сили України завзято навішали епічних люлей залишкам орди та зачистили містечко за містечком, вже на обід першого квітня рапортуючи про звільнення від орків ледь не Москви.

Постапокаліпсис

Шалена, збуджена орда в істериці ломанулася на найближчі станції в Білорусі, тупо зносячи все, що заважає. Усі жадали таблеток від радіації чи бодай горілки. Запланованих евакуаційних поїздів, звісно, не вистачило навіть на невеличку частину цього бігства кочівників, тому вони розсілися де стали.

Частина почала ламати паркани в Речиці і палити багаття уздовж рейок, частина доїхала до Гомеля та взялася ламати лікарні, вимагаючи негайно усім допомогти, бо радіація рак смерть смерть смерть.

Хто вже в шпиталях, істерять щопівгодини, щоб їм «поміряли радіацію». Навіть ті, хто з відстреленою ногою. Хто не попав, бажають приблизно того ж, або взагалі втекти подалі від цього скупчення підозріло радіоактивних типів.

Білоруси не відразу допетрали, а потім почали грюкати дверима і зачиняти крамниці, відгорожуючись від розсаднику чорнобильської пилюки.

Намагаючись опанувати ситуацію, навіть військово-медична служба Московії вимушена була повідомити, що зафіксовано один випадок смерті військовослужбовця від променевої хвороби, госпіталізовано 26 і ще 73 «направлені до шпиталів у важкому стані». Що б це не значило, в сумі виходить рівно сто осіб (1 + 26 + 73), тобто наказ був типу «ну ви там про сотню рапортуйте, не більше».

Що буде далі? І гадки не маю. Я очікував, що насиджування радіоактивного геморою на чорнобильських пісочках даром не минеться, але такого жирного чорного лебедища аж ніяк не уявляв.