Орчий солдат, що пре додому із окупованих земель унітази, килими та бранзулетки, вже став архетипом. І тут я лише можу знизати плечима: це аж ніяк не суто роZZійська риса. Це одна з класичних фішок будь-якого фашистського устрою.
Нагадаю, що класичний фашизм... той, що імені Мусоліні (2 шт. — там ще й молодший брат-ідеолог був), Джованні Джентіле та Габріеле д'Аннунціо — базується на романтичних уявленнях про чесноти Давнього Риму, що існували лише в уяві істориків XIX століття. І серед цих чеснот ледь не найголовнішою була простота і бідність (втім, про це нудив ще Катон-старший... але не за те мова). Мовляв, найкращий солдат — це злидар, який звик спати на землі і виконувати накази командира без розмірковування (бо міркувати нічим). У базових постулатах фашизму ця теза набула класичного вигляду: ми сильні саме через те, що злидарі. Бо хто багатий — той боїться війни. Тому багаті програють нам, бідним. Тому — треба плекати свої злидні, бо лише вони нададуть нам козир проти розбещених плутократів...
Для Італії це, як ми пам'ятаємо, скінчилося погано. Маршувати у красивих галіфе та шапочках з китицями виходило гарно, як і бомбити ефіопів хімічною зброєю, але як дійшла справа до війни з Британією та США, то раптом з'ясувалося, що фашистські війська здатні лише на одне - неймовірно ефективно дохнути. І злидні ніякого героїчного прориву не викликають, бо у злиднях погано виходить виготовляти не те що танки і літаки, а навіть ручні кулемети (італійська армія мала штатного важкого озброєння у 10!!! разів менше від британців та американців). Про банальне забезпечення продуктами та амуніцією я взагалі мовчу.
До чого цей розгорнутий історичний екскурс? А до того, що злидні — це основа фашизму. І вони ж — його погибель... З чим новоявлену фашистську роZZію можна привітати. Посмертно
