21 квітня 2019 року відбувся друг тур президентських виборів в Україні, за результатами якого беззаперечну перемогу отримав кандидат, а нині VI Президент України – Володимир Зеленський. Він був абсолютно позасистемним кандидатом і вдало використовував провали свого попередника та його оточення, а також заграючи з виборцями меседжами, в яких пропонувалося вирішення складних і важливих проблем легкими діями. Виборча кампанія була проведена так, що кожен Зе-прибічник вкладав у його слова якісь свої сенси і посили, що дозволило отримати підтримку 73% виборців (https://www.pravda.com.ua/articles/2019/04/21/7213...).

Прийшовши до влади на гребні хвилі корупційних скандалів в оточенні Порошенка, «кумовства» на найвищих держаних посадах та закидаючи не покарання поплічників Януковича, Зеленський пообіцяв суспільству, що ця епоха позаду, і нам пора готуватися до створення нової країни. На фоні обіцянок припинення війни, зниження тарифів та боротьби з корупцією проголошеними новим преЗедентом, за декілька місяців його партія «Слуга народу» отримала приголомшливу перемогу на парламентських виборах, отримавши більше 43% голосів українців. Це стало початком найбільшого перезавантаження влади починаючи з 1991 року. Верховна Рада оновилася на 80%, а державні посади обійняли «нові обличчя».

Маючи у своєму розпорядженні монобільшість Зеленський приступив до формування власної вертикалі виконавчої влади. Верховна Рада запрацювала у так званого «турборежиму», і вже за перші місяці роботи прийняли ряд гучних законів, на які в країні постійно не вистачало політичної волі: скасування депутатської недоторканності (умовно), скорочення депутатського корпусу, ухвалення Виборчого кодексу та врешті-решт — закон про імпічмент президента тощо, що можна зарахувати до «перемоги». Було призначено Уряд Олексія Гончарука і вся законодавча та виконавча влада в країні опинилась в руках Зе-команди.

І ось вже на цьому етапі виявилося, що проблеми не вирішуються силою простого бажання. Війна не закінчується по команді «просто перестать стрЄлять», адже інша сторона абсолютно до цього не тяжіє, і вже нема «барІги на крові», а наші воїни гинуть. За словами Президента на Сході: «Там стріляють, ну, пострілюють» (https://cutt.ly/CyeF1EM), до того ж хочеться наголосити, що доволі часто саме з тих позицій, які наші війська покинули в рамках точкового розведення сил і засобів. Тарифи залишилися практично на тому ж рівні, що і наприкінці 2018-го. Про рівень боротьби з корупцією можемо судити з 14 тис. гривень, які наші антикорупційні органи на всіх: ДБР, НАБУ, НАЗК, Вищий антикорупційний суд, АРМА та САП, повернули до казни за перший квартал 2020 року, витративши з державного бюджету на свою діяльність 3,7 млрд. гривень за 2019 рік (https://ua.news/ua/stalo-yzvestno-skolko-ukrayna-t...).

Головним розчарування суспільства стало те, що до країни почали повертатися одіозні персони режиму Януковича: Портнов, Лукаш, Калєтнік тощо. Ми побачили розворот у справі Майдану в сторону криміналізації участі в акціях масового спротиву – справа Тетяни Чорновол, причому в порушення закону про амністію учасникам Революції, звільнено начальника управління спецрозслідування ГПУ по Майдану Сергія Горбатюка, низку прокурорів, які відігравали важливу роль у розслідуванні. В.о. голови Держбюро розслідувань став один з адвокатів експрезидента Януковича — Бабіков.

Навіть якщо у Зеленського були і є щирі помисли, відсутність досвіду і професійного підходу часто призводить не до вирішення проблеми, а до поглиблення старих і появи нових.

Кадрові провали Зеленського вже нікого навіть не дивують, а призначення на відповідальні посади «хороших парнЄй з кварталу» стало вже буденністю (https://censor.net.ua/blogs/3185823/kadroviyi_haos...). За рік свого президентства він встиг змінити Голову власного офісу – Андрія Богдана, який стягував на себе весь негатив, два прем'єр-міністра (до слова Гройсман дістався йому в спадок, і тому не був частиною його команди), один з яких — Олексій Гончарук, який сам визнав, що в економіці не розбирається, що, до речі, і довів на ділі, Генеральний прокурор та друг Руслан Рябошапка, який відмовися підписувати підозру Порошенку, та й відверто провалив реформу прокуратури, ряд міністрів та інші. І ось вже нинішній глава ОП Андрій Єрмак, опинившись центральною фігурою найгучнішого корупційного скандалу останніх років, схоже, відпрацював карму за історію з Гладковським, і став особистим Свинарчуком Зеленського. Ця обставина, та ряд інших, описаних вище (справи Майдану, корупція, посібники Януковича), явно тягнуть вже на «зраду».

Відтак рейтинг, на який так опирається Зеленський, за даними Київського міжнародного інституту соціології свідчить про підтримку 44% відсотків виборців, що втім, на фоні «цілої торби» не виконаних або ще не виконаних обіцянок очільником держави є доволі непоганим результатом, у будь якому випадку вищим ніж у всіх його попередників (http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=930&pa...).

Однак, з наростаючою хвилею світової економічної кризи, масовими звільненнями, котрі підуть за нею, рейтинги підуть донизу, а порожній холодильник здобуде беззастережну перемогу над телевізором і довершить усю картину, на початку другого року президентства Зеленського. Як він «вирулить» з даної ситуації, побачимо вже найближчим часом.