Протягом останніх кількох днів у ЗМІ звучать переможні реляції деяких експертів про те, що, мовляв, владі вдалося запустити «Велику приватизацію». А Україна стає для інвесторів чи не ідеальним місцем діяльності – мовляв, приходьте, купуйте, вкладайте.

 

Нагадаю, ще 30 березня 2021 року народні депутати Верховної Ради України у другому читанні підтримали законопроєкт №4543. Він скасував заборону на проведення аукціонів по великій приватизації, що була встановлена у 2020 році у зв'язку з пандемією коронавірусу. Фактично законодавча влада повернула в силу проведення аукціонів, спрямовних на обирання нового власника підприємства, чия балансова вартість складає понад 250 млн гривень, і які не відіграють жодної стратегічної ролі. Аукціонер, який запропонує найбільшу суму і отримує його у власність. Цікаво, що ними, у більшості випадків (а маються на увазі саме законні), є саме іноземні інвестори. Здається, усе логічно: закордонний підприємець отримує необхідне йому підприємство, а держава здає «під опіку» надійній стороні вже неактуальний обєкт в обмін на велику суму. Гроші передаються до Фонду державного майна (ФДМ).

 

Зазначу, що алгоритм великої приватизації не є новим для України. Ще 7 років тому чинна на той час влада заявляла, що отримає через продаж державного майна на 17 млрд гривень. Але на той момент було виконано тільки 2,7% плану — 0,5 млрд гривень. Не змінилася тенденція і в наступні роки. Приміром, У 2016 році прогнозувалося отримання 17,1 млрд гривень внаслідок великої приватизації. Однак Фонд державного майна отримав тільки 0,2 млрд грн. Не особливо виділилася і сума надходжень через аукціони в 2020 році. Тим не менше, розголосу подала успішно проведена велика приватизація готелю «Дніпро» (першого відданого «під молоток» об'єкта після прийняття законопроєкту №4543). Завдяки ній держава отримала 2,2 млрд гривень при закладених 0,5 млрд грн прибутку. Власником готелю «Дніпро» чесно стало  ТОВ «Смартленд», запропонувавши на аукціоні суму в 1,1 млрд грн при стартовій ціні «лоту» у 80,9 млн гривень.

Щоправда, приклади наводять вельми сумнівної якості продаж легендарного заводу «Більшовик». Насправді цей «кейс» — чергове свідчення того, що в Україні реальні інвестори не здатні перемогти, а цінні активи захоплюють персонажі із сумнівною репутацією, та ще й за безцінь.

 

Почнімо з конкурсу. На старті у боротьбі за покупку «Більшовика» очікувалася участь майже двох десятків компаній. Держава мала отримати близько 150-200 мільйонів доларів. На виході брати участь у продажу подали 3 компанії. Так, і то дві з них були там як статисти. На виході український бюджет отримав аж 50 мільйонів доларів. І це при тому, що всі знають – земля під «Більшовиком» – просто на проспекті Перемоги – золота. І це, багато не мало, – аж 35 гектарів.

Купили завод два олігархи – Василь Хмельницький та Андрій Іванов, які відомі участю у скандальному знищенні банку «Хрещатик», звідки таємним чином «зникло» майже 7 мільярдів гривень, внаслідок чого цю фінустанову оголосили банкрутом. Думаєте, хтось сів? Ні. За те гроші комунального банку, де тримали свої заощадження кияни, пішли на те, щоби Хмельницький та Іванов змогли купити завод «Більшовик».

У 2021 році також має відбутися аукціон стосовно великої приватизації Об'єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК), до якого входять відразу два великі підприємства: Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (Дніпропетровська область) та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (Житомирська область). Найцікавіше те, що ОГХК відоме не тільки численними скандалами стосовно поставок виробленої продукції до тимчасово окупованого Криму, а й корупцією та постійним інтересом до себе від олігархічних структур. Тому, відповідаючи на запитання: «Кому вдасться приватизувати ОГХК? » — відповідь може бути і позитивною для українських корупціонерів. Усе залежить від «прозорості» аукціону та, принаймні, участі іноземних інвесторів — без них велика приватизація, за Законом, відбутися не може.