Чому я рекомендую тим, хто «шаленіє від кримінальної юстиції» (і не тільки їм!), прочитати книжку Браяна Стівенсона «Судити по совісті. Історія про справедливість і спокуту»?
По-перше, тому, що її автор — правник, адвокат, тобто представник правничої спеціальності, яка є базовою в правовій системі США. Поділяю такий підхід до визначення базової правничої спеціальності, тому що вважаю: тільки людина, яка навчилась професійно представляти/захищати права, свободи та інтереси людини, має моральне право і спроможна обвинувачувати (прокурор) людей і розсуджувати (суддя) їх…
Книгу присвячено фактично історії однієї людини, яку безпідставно обвинуватили і засудили до смертної кари за вбивство, яке вона не вчиняла. До того ж ця людина належала до афроамериканської спільноти, яка багато років (навіть століть) зазнавала приниження і дискримінації за расовою ознакою. В основний сюжет книги вплетено інші короткі кримінальні історії, пов'язані з долями дітей і жінок… Крім того, і це також важливо скнигу присвячено правничій професії з усіма її вадами і перевагами з точки зору захисту справедливості і права.
Щоби не переповідати весь сюжет книги, наведу лише кілька цитат:
«…Відверто кажучи, я навіть не знав, чи хотів бути правником (автор навчався у Гарвардській школі права. — В. С.)… У коледжі я вивчав філософію… Мої несамовиті пошуки нових можливостей після випуску (з коледжу. — В. С.) привели мене до юридичної школи, бо, щоб отримати другу вищу освіту з будь-якої іншої галузі, треба було мати хоча б базові знання. А щоб потрапити до юридичної школи, здавалося, можна було взагалі нічого не знати… Я не знав напевно, чим займатимусь у майбутньому, але однозначно прагнув допомагати бідним, вивчати історію расової дискримінації в Америці та боротись за рівноправність і справедливість».
Так випадково сталося, що своє перше стажування під час навчання в університеті автор проходив у Південному комітеті захисту прав в'язнів штату Джорджія. Цей комітет надавав безкоштовні правничі послуги незаможним верствам населення, а утримувався за рахунок пожертв і благодійних внесків населення штату.
«Браяне, позбавлення життя — це коли тих, хто нічого не має, позбавляють ще й життя… Ми (адвокати комітету. — В. С.) живемо дуже нелегко, а працюємо дуже напружено».
«— Та мені ж призначено день страти. Ви маєте мене представляти… Не треба обіцяти, що зможете скасувати страту. Мені не потрібно, щоб ви обіцяли, що отримаєте відстрочку… Просто скажіть, що ви бодай щось зробите, і дайте мені хоч якусь надію… Якщо ви зможете зробити бодай щось, що-небудь… то я буду дуже вдячний».
«Волтер (темношкірий, засуджений до страти. — В. С.) дав мені (автору. — В. С.) зрозуміти, чому нам слід реформувати систему кримінального судочинства, яка продовжує ставитися краще до багатих і винних, аніж до бідних і невинуватих… Справа Волтера навчила мене, що страх і гнів стоять на заваді справедливості, вони здатні отруїти цілу спільноту, штат, націю та засліпити нас, позбавивши здорового глузду… мені вдалось перейняти від Волтера: милосердя зароджується з надії та дароване нам від природи».
«Мені хотілося б висловити вдячність сотням обвинувачених, засуджених і ув'язнених чоловіків, жінок і дітей, із якими я працював і які стільки вчили мене надії, справедливості та милосердю».
Володимир Сущенко
