Андрій Орлеан,
Керівник програми «Права людини у досудовому розслідуванні»
доктор юридичних наук, доцент
Стандарти досудового розслідування: про що це?
У процесі обговорення винесеної на JustTalk тематики стандартизації кримінального процесу, спостерігаємо різноманіття думок щодо запровадження цієї ідеї, починаючи висловлюванням: «Навіщо стандарти, якщо цілком достатньо правових позицій Верховного Суду та практики ЄСПЛ?» й закінчуючи тим, що «стандарти мають бути обов'язково закріплені в конкретному нормативно-правовому акті, бажано міжвідомчому». Чого бракує? Розуміння змісту, вкладеного в стандарти досудового розслідування.
Загалом, ідея розроблення стандартів у нашої робочої групи виникла в процесі пошуку шляхів вирішення низки системних проблем, характерних для досудового розслідування. Йдеться про:
- наявність у різних регіонах України цілком протилежних практик (наприклад, використання різних критеріїв для внесення повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень до ЄРДРу);
- поширеність практик непропорційного втручання та порушення прав людини (наприклад, не-оформлення затримань);
- глобальну проблему відсутності належної співпраці між учасниками досудового розслідування (наприклад, не-реагування прокурора на проект повідомлення про підозру, який направив слідчий).
Як з'ясувалося, вирішення великої частини системних проблем не вимагає внесення змін до КПК та далеко не завжди потребує формування нових правових позицій Верховного Суду України. Зазвичай достатньо чітко розподілити ролі між учасниками досудового розслідування та домовитись про «спільні правила гри». Однак, намагаючись просунутись у цьому напрямку, ми стикнулися із кардинально різним баченням слідчих, прокурорів та слідчих суддів «ідеальної картинки» функцій кожного та, відповідно, розумінням розподілу ролей між ними.
Саме тут наша робоча група найбільш яскраво побачила проблему, яку ми назвали «у кожного свій КПК». Для прикладу, питання про те, чи організовує прокурор розслідування, розділяє самих прокурорів майже навпіл (42 % кажуть — так, проте 46 % не погоджуються з цим твердженням). А якщо ми спитаємо про те, чи має слідчий поряд із прокурором обґрунтовувати клопотання про обрання запобіжних заходів у суді?… Чи про те, чиї вказівки для слідчого матимуть пріоритет у кримінальному провадженні? Не розраховуйте на відповідь «прокурор-процесуальний керівник». Цілком ймовірно, що відповідь буде така: «керівник органу досудового розслідування». Для когось буде несподіванкою побачити слідчого суддю серед суб'єктів надання вказівок щодо проведення розслідування. Це ж наче не його функція? Будьте впевнені: не всі слідчі судді з Вами погодяться.
У процесі запеклих «баталій» на такі теми й народилась ідея створення стандартів досудового розслідування. Адже для затримання, повідомлення про підозру та будь-якої іншої процедури мають бути виділені ключові, важливі для різних учасників, складові, які дозволять узгодити між собою їхні (учасників) функції та ролі, з'ясувати основні кроки кожного. Розроблення стандартів — це не довільна творчість, а системний, оснований на практиці ЄСПЛ та правових позиціях Верховного Суду, погляд на забезпечення належного балансу між ефективністю розслідування та дотриманням прав людини.
Відповідаючи на запитання, які було поставленопід час публічної дискусії, слід зауважити, що за призначенням — стандарти — це також і критерії для прийняття рішень, й алгоритми дій у різних ситуаціях, й інструмент розробки конкретних чек-листів дотримання тієї чи іншої процедури.
Стандарти, на наш погляд:
- дозволять пройти шлях від розрізнених регіональних домовленостей до єдиних по всій країні практик;
- забезпечать формування єдиних правил взаємодії між слідчим (детективом), прокурором та слідчим суддею незалежно від їх спеціалізації;
- дозволять наблизити зміст підготовки кадрів для органів правопорядку до практики досудового розслідування;
- забезпечать існування об'єктивних критеріїв оцінки роботи слідчого (детектива), прокурора та слідчого судді і стануть інструментом їх захисту в разі необґрунтованих звинувачень.
І, нарешті, останнє — питання надання стандартам обов'язкової сили не є очевидним та потребує подальшого опрацювання. У будь-якому разі, навіть, їх проста популяризація сприятиме уніфікації практик та усуненню системних проблем.