Ознайомився детально з методичним посібником, присвяченим оптимізації діяльності слідчого і процесуального керівника в процесі досудового розслідування кримінальних правопорушень (Стандартами досудового розслідування [1]).
Структура посібника віддзеркалює філософію сучасного кримінального процесу та вирізняється внутрішньою логікою опису процесу досудового розслідування — від його початку до завершення. Автори акцентують увагу користувача на всіх основних (найвагоміших) процесуальних рішеннях, спрямованих, з одного боку, на підвищення ефективності процесу досудового розслідування, а з іншого — на забезпечення основоположних конституційних прав і свобод людини в процесі такої діяльності.
Слушними є лаконічні «інструкції/рекомендації» щодо алгоритмізації діяльності слідчого та процесуального керівника на окремих етапах досудового розслідування. Відчувається, що запропоновані авторами зразки процесуальних та організаційно-управлінських документів, що застосовуються у слідчій практиці, ґрунтуються на уважному аналізі законодавства, слідчої та судової практики.
Ці зразки особливо стануть у пригоді слідчим і процесуальним керівникам, слідчим суддям з відносно незначним власним практичним досвідом досудового розслідування злочинів і кримінальних проступків.
Разом із загальною високою позитивною оцінкою методичного посібника дозволю собі висловити певні поради і зауваження, які адресую його користувачам:
По-перше, будь-які зразки документів треба сприймати лише як орієнтири у своїй професійній діяльності, що потребують уважного і прискіпливого врахування особливостей кожного окремого кримінального провадження, а не як «панацею» на всі випадки процесуального життя.
По-друге, вважаю некоректною «примітку» про те, що в процесі планування досудового розслідування (розробки плану розслідування) необов'язково зазначати альтернативні «слідчі та оперативно-розшукові версії», які чомусь (?) автори називають «версії сторони захисту».
З точки зору теорії і практики досудового розслідування загалом і «теорії слідчих версій» зокрема, така позиція є помилковою, оскільки: слідчий/детектив (відповідно і процесуальний керівник, оперативний працівник) зобов'язані формувати, особливо на початковому етапі, крім основних, також і контр/альтернативні версії, які спростовують «основні версії», «версії винуватості та невинуватості особи».
Усі версії мають бути обґрунтовані наявною інформацією і перевірятися паралельно. Тільки за таких умов досудового розслідування слідство набуває рис повноти, об'єктивності та неупередженості.
По-третє, вживання терміну «стандарти» для оптимізації процесу досудового розслідування кримінальних правопорушень певною мірою, на мій погляд, не відповідає змісту цього терміна, хоча звучить достатньо привабливо та обнадійливо.
Термін «стандарт» за всіма тлумачними словниками означає усталений, визнаний відповідним органом/установою/ спільнотою загальнообов'язковий зразок: а) типовий виріб, що відповідає певним вимогам своєю якістю, властивостями, розміром, вагою тощо;
б) щось позбавлене індивідуальних особливостей, своєрідності, оригінальності;
в) шаблон, трафарет, штамп [2]
Вважаю, що досудове розслідування, незважаючи на те, що воно достатньо жорстко регламентовано законодавчими актами, є процесом дослідницьким, творчим, зумовленим особливостями подій та колом їхніх учасників, і тому потребує креативності та гнучкості мислення і діяльності.
Видається, що доречнішою була б назва: «Методичний посібник (рекомендації) щодо оптимізації досудового розслідування».
З огляду на це моє зауваження та для збереження назви «Стандарти» — надалі мало би сенс офіційно затвердити запропоновані рекомендації спільним наказом/рішенням/меморандумом усіх органів, причетних до кримінального процесу: прокуратурою, всіма органами досудового розслідування, адвокатурою, органом суддівського врядування.
Повинен зазначити, що ця ґрунтовна праця авторського колективу заслуговує на добровільну увагу та її застосування не лише з боку окремих слідчих, детективів, прокурорів, слідчих суддів і адвокатів — учасників кримінального процесу, а й відповідних органів управління цими структурами.
Крім того, пропоную надіслати ці Стандарти до всіх вищих юридичних закладів з пропозицією включити їх опанування в навчальні програми кафедр кримінального процесу і криміналістики.
Під кожен розділ Стандартів можна розробити тренінгові програми, що обов'язково повинні викладатися на курсах підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів за методикою "soft skills".
Взагалі, на мою думку, настав час створити «Слідчу тренінгову школу/центр», де проходили б підвищення кваліфікації/перепідготовку всі, хто здійснює і бере участь у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень.
Володимир Сущенко,
доцент, заслужений юрист України,
експерт у сфері кримінального процесу
Спеціально для JustTalk
27 липня 2021 року
Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтеся до спільноти JustTalk у Facebook.
