Словосполучення «презумпція невинуватості» відоме чи не кожному українцю. Здавалося б, що тут дискусійного — людина вважається невинуватою, аж поки її провину не буде доведено. Однак практична реалізація цього принципу подеколи виявляється задачею нетривіальною. І особливе місце в проблематиці дотримання презумпції невинуватості посідає зовнішній бік судочинства — висвітлення перебігу справ в медіа-просторі.
Ці й дотичні до них питання стали предметом п'ятої професійної дискусії JustTalk, що відбулася 4 жовтня в київському правовому клубі Правокатор.
ПРЕЗУМПЦІЯ НЕ ВИНУВАТА
Нещодавній інцидент на мості Метро, коли невідомий заблокував рух транспорту, начебто погрожуючи вибухівкою, а потім був затриманий в голівудській стилістиці, хіба що без залучення авіації, надав поживу для роздумів на безліч тем. І однією з таких тем стало висвітлення події засобами масової інформації. Одразу після затримання вказаної особи на сайті Київської прокуратури з'явилась новина із заголовком «Повідомлено про підозру чоловіку, який замінував міст Метро у Києві», що само по собі не викликає особливих питань. Але в тексті повідомлення було сказано, що про підозру повідомлено чоловіку, який вчиняв певні протизаконні дії, причому в повідомленні ці дії було вже кваліфіковано. Тобто прокуратура сповістила не про те, що чоловіку інкримінується певне правопорушення, а повідомила про злочин, вказавши на винуватця. В свою чергу поліція та міська влада прямо називали невідомого «мінером мосту», «терористом», «п'яним підривником». І проблема тут не тільки в тому, що презумпцію невинуватості було, вочевидь, порушено, але й в тому, що така ситуація є типовою для вітчизняної практики повідомлення громадськості про резонансні події, а подекуди — не такі вже й резонансні.
Дослідження, проведене експертом Володимиром Петраковським у співпраці із студентами Києво-могилянської академії, показало, що у відкритих джерелах органів прокуратури за останній рік більше 600 разів зустрічаються повідомлення, що порушують презумпцію невинуватості. Публікацію із методологією та результатами дослідження було роздано учасникам JustTalk.
«Я підготував весь цей аналіз, всі ці повідомлення, які вибрали мої студенти, додав методологію і направив на адресу Генеральної прокуратури. Мовляв, дивіться, є проблема, треба до неї підійти; наша пропозиція – напрацювати policy, яка буде в органах прокуратури запобігати таким випадкам», — розповів Володимир Петраковський. Щоправда, за місяць з відповіді Генеральної прокуратури виявилося, що всі згадані повідомлення здійснені відповідно до чинного законодавства, і ніяких порушень прокуратура в них не бачить.
«На мій погляд, все ж таки порушення є, і я хотів би отримати фідбек від вас: чи вважаєте ви такі повідомлення агресивними, чи вважаєте ви їх нормальними і як взагалі сприймати цю ситуацію, тобто — де червоні лінії», — звернувся експерт до залу. На думку Петраковського, відповіддю на ситуацію, що склалася, має бути вироблення певних стандартів — політик, які б чітко окреслювали діапазон допустимих повідомлень для посадових осіб. Приклади таких policy існують в практиках роботи іноземних правоохоронців і цілком можуть бути взяті за основу при розробці вітчизняних аналогів. Такі політики містять інструкції, яку інформацію можна повідомляти потерпілому, який подав заяву про злочин і чекає на якусь відповідь, в яких випадках орган розслідування може коментувати ту чи іншу інформацію, якщо, наприклад, журналісти дізналися про розслідування. Мета цих стандартів — забезпечити баланс між дотриманням презумпції невинуватості, забезпеченням ефективності досудового розслідування та адекватною відповіддю на суспільний інформаційний запит про те, що сталося.
Говорячи про особливі ситуації, коли порушення презумпції невинуватості спричинено дотриманням законодавчих норм, керівник відділу прокуратури Автономної республіки Крим Зера Козлиєва вказала на справи, що стосуються осіб, які ховаються від правосуддя на тимчасово окупованих Росією територіях. В таких випадках, за прямою вимогою Кримінального процесуального кодексу, повістка про виклик розміщується на офіційному сайті органів досудового розслідування або прокуратури і обов'язково — в засобах масової інформації загальнодержавного значення. Саме такий порядок передбачає процедура спеціального розслідування та подальшого заочного засудження особи (in absentia).
Що ж до створення спеціальних політик комунікації прокуратури із ЗМІ, на думку експертки існує достатньо нормативних документів, які регламентують такі відносини. Це і відповідний наказ Генеральної прокуратури, в якому чітко зазначено, що жодні дані не можуть бути поширені стосовно особи підозрюваної або обвинуваченої, і Кодекс професійної етики прокурора, і, зрештою, 62-га стаття Конституції України.
«Однак, у нашому випадку, висвітлення будь-яких результатів нашої роботи є дуже важливим для тих людей, які проживають на тимчасово окупованій території, які є жертвами переслідувань з боку окупаційної влади і які в принципі намагаються зрозуміти для себе дієвість органів правопорядку, прокуратури в умовах окупації. Для них це взагалі показник того, що Україна, як держава взагалі робить щось для того, щоб захистити права і свободи людей на окупованій території», — додала Зера Козлиєва.
Втім, і на неокупованій території України запит на інформацію про роботу органів досудового розслідування і судів подекуди створює шалений тиск на публічних службовців. В сьогоднішніх українських реаліях суспільний запит на правосуддя швидко стає радикальним запитом на покарання, і в цих умовах прес-центри органів правопорядку часто роблять небезпечний крок від презумпції невинуватості в бік потурання голосу натовпу.
Коментуючи перспективи застосування практик з іноземного досвіду, які б обмежили необережні інформаційні витоки, директор програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду Відродження Роман Романов зауважив, що в Україні стримана відповідь правоохоронців щодо перебігу подій у справі сприймається суспільством, як ознака їхньої бездіяльності, формальною відмовкою.
На додачу, недостатня правова обізнаність представників медіа, які формують громадську думку, часто призводять до викривленого тлумачення і створення напруги навколо цілком правомірних подій. Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Вікторія Жовноватюк розповідає про розповсюджені випадки, «коли в засобах масової інформації лунають повідомлення про те, що затримано злочинця, хабарника, вбивцю, коли небайдужі громадяни прибувають до суду, щоб саме тут зараз суд покарав злочинця, а насправді буде вирішуватись питання лише про обрання запобіжного заходу». Звісно, якщо суд ще й обере запобіжний захід більш м'який, ніж тримання під вартою, а особу вже проголошено в ЗМІ злочинцем, громадськість сприймає такі події, як суцільну зраду, а відтак — тисне на суд, що, зрештою, таки впливає на прийняття суддями «потрібних» рішень, незважаючи на реальні ризики втечі особи чи перешкоджання нею процесу розслідування.. А необізнаністю народних мас свідомо чи несвідомо користуються політики та громадські активісти, роблячі інколи безпідставно категоричні заяви. Так, протягом дискусії неодноразово згадувалися публічні висвловлювання колишнього Генерального прокурора в мережі «Фейсбук», затримання голови ДСНС під час засідання Кабінету Міністрів в порядку статті 208-ї (!!!) КПК України (ніби-то на місці вчинення злочину (!)) та інші медійно-правові курйози нашого часу.
Говорячи про менш резонансні справи, суддя Верховного СудуАркадій Бущенко в своїй промові порадив прес-центрам правоохоронних структур взагалі утримуватися від публікації подробиць у випадках, коли суспільний запит на конкретно цю інформацію не є очевидним. Коментуючи наведені в розданих матеріалах приклади порушення презумпції невинуватості в медіа-повідомленнях, пан Бущенко сказав: «Я продивився цю підбірку, скажу чесно: якщо суворо ставитися з погляду Європейського суду [з прав людини], з погляду статті 6 параграфа 2 [Конвенції], тут навряд чи можна знайти порушення. Європейський суд вважає: коли порушується презумпція невинуватості? Коли можна ідентифікувати особу за ім'ям і за іншими ознаками, і коли є незаперечне твердження, що ця особа вчинила злочин. Тут мало таких повідомлень. Тут що мене вражає — це несмак от цих всіх повідомлень і непотрібність цих повідомлень в більшій частині. 99,9% цих повідомлень взагалі не мали бути опубліковані. Бо злочини, про які йдеться, навряд чи привернули суспільну увагу і когось крім потерпілих і обвинувачених взагалі ця історія цікавить».
Слід зазначити, що не лише суспільний запит стає на заваді системному дотриманню презумпції невинуватості. Представники Експертного центру з прав людини Андрій Орлеан та Володимир Сущенко наголосили на необхідності формування сучасного світогляду та безумовної поваги до презумпції невинуватості, як засадничої норми демократичного суспільства, на етапі навчання молодих кадрів, в рамках освітніх курсів профільних учбових та тренінгових закладів.
Загаломчасники дискусії зійшлися в думці, що в наш час, коли медійна складова суспільного життя стає системоутворюючою, а традиції верховенства права сформовані ще недостатньо, саме фахова спільнота має опікуватися презумпцією невинуватості, як основою справедливого судочинства, а відтак — створювати правила і стандарти, задаючи рівень громадської дискусії та формуючи норми взаємовідносин державних інституцій із суспільством. Порушення презумпції невинуватості має бути не пустим звуком, а тягнути за собою покарання з боку дисциплінарних органів, насамперед прокуратури, а policy надати кожному правоохоронцю та прокурору дороговказ стосовно меж допустимого у комунікації реєстрації кримінального провадження, затримання особи, обрання запобіжного заходу тощо.
