Наприкінці 2019 року в Україні запроваджено оновлений інститут цивільної конфіскації. Загальнопоширене уявлення про нього таке: якщо чиновник набув майно і не може пояснити, за рахунок яких коштів, то воно стягується в дохід держави. Дещо конкретніше йдеться про майно, набуте не пізніше, ніж з кінця 2019 року, і про суму, походження якої чиновник не може пояснити, — приблизно від 1 до 7 мільйонів гривень (більша сума непоясненних статків є підставою вже для початку кримінального провадження за ст. 368-5 Кримінального кодексу)".
Фото: ISO Republic від StockSnap
Такі найпростіші випадки легко виявляти і доказувати, однак вони трапляються нечасто. Проте є певні специфічні ситуації, які цікавіші, складніші для виявлення, хоча й трапляються значно частіше (власне кажучи, є класичними випадками приховування статків), і одночасно є неоднозначними з погляду, чи можна до них застосовувати цивільну конфіскацію. Серед таких специфічних ситуацій:
- придбання майна на другого з подружжя;
- придбання майна за заниженою вартістю;
- придбання майна підконтрольними юридичними особами з подальшим його використанням без формального набуття у власність;
- багато інших.
Такі ситуації можуть і комбінуватися, ще більше ускладнюючи аналіз (наприклад, придбання майна за значно заниженою вартістю на другого з подружжя).
Розбір цих випадків треба проводити з урахуванням двох аспектів: чи можлива цивільна конфіскація у таких ситуаціях у принципі та чи можливо з практичної точки зору довести відповідні обставини. Зрештою, якщо щось неможливо або майже неможливо довести, то такою справою немає сенсу займатися — відповідні норми тоді є "мертвими", або "сплячими".
Кожна з викладених специфічних ситуацій заслуговує на окремий аналіз. А розпочати пропонуємо з придбання майна самим чиновником за значно заниженою вартістю. Мотив так робити простий: якщо офіційні доходи й активи, що їх можна використати для придбання майна, становили, скажімо, два мільйони гривень, то придбати автомобіль за три мільйони чиновник ніяк не міг. Але якщо вказати у декларації, що автомобіль коштував удвічі менше, — проблему вирішено, правда?
Не зовсім. Річ у тому, що з точки зору Закону України "Про запобігання корупції" набуття майна за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, є подарунком, а для отримання чиновниками подарунків у вказаному законі встановлено досить жорсткі обмеження — так, їхня загальна сума за рік не повинна перевищувати кількох тисяч гривень (хіба що це подарунок від близьких осіб, тоді це обмеження не застосовується).
Отже, набуття чиновником автомобіля, що коштує не менше, ніж півтора мільйона гривень, за сто п'ятдесят тисяч чи квартири вартістю не менш ніж сім мільйонів за три мільйони є протиправним.
Таке порушення є навіть підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Однак для цивільної конфіскації не має значення, чи визнавався договір недійсним, чи ні — має значення лише те, чи було набуття активу законним. Те, що договір не визнано недійсним, саме по собі не перешкоджає аналізу і встановленню обставин, які можуть теоретично стати підставою для визнання договору недійсним при заявленні надалі окремого позову про це. Так само як, наприклад, ніщо не перешкоджає розглядати справу про відшкодування шкоди, завданої фізичним примусом до укладення договору, — хоча ця обставина і може стати підставою для визнання договору недійсним. Презумпція дійсності не-нікчемного договору, закладена в Цивільному кодексі, стосується лише юридичної чинності самого договору, а не будь-яких обставин, що визнаються законом передумовами для визнання договору недійсним.
Повертаючись до цивільної конфіскації, маємо протиправне набуття чиновником, скажімо, квартири як подарунка через заниження її вартості у кілька разів.
Перше питання, яке виникає, — який стосунок це має до цивільної конфіскації, якщо вона "карає" за суттєву різницю між законними статками і вартістю набутого майна? Адже подарунок — це те, за що людина не сплачує (у нашу випадку — сплачує нижче ринкової вартості), так що про будь-які витрати і "неспроможність придбати за рахунок законних доходів" не йдеться нібито за визначенням.
Для спрощення розглянемо спочатку ситуацію зі звичайним незаконним подарунком (тобто набутим повністю безоплатно), який прийняли, скажімо, 31 грудня 2020 року. Станом на день прийняття такого подарунка у чиновника є певні активи, зокрема акумульовані (отримані й не витрачені) доходи за поточний рік, і тут йому надають подарунок, за набуття якого у свою власність він не витрачає жодних своїх активів.
За загальним правилом, ми справді шукаємо відповідь на питання, чи міг чиновник набути майно, зважаючи на свої законні статки.
При цьому критично важливо розуміти, що ми не беремо до уваги його активи, про які нам достеменно відомо, що їх не було використано на придбання відповідного майна. Наприклад, якщо протягом року він отримав у спадщину 10 млн грн, які відобразив наприкінці року як заощадження, вказавши, що джерелом їхнього походження було спадкування, то немає сенсу вважати, що за ці ж 10 млн грн він міг набути того ж року, скажімо, квартиру. Він мав використати для набуття цієї квартири інші свої статки. Ще очевидніший приклад стосується врахування доходів, про які достеменно відомо, що їх уже було витрачено раніше: так, якщо чиновник у 2016 році отримав як заробітну плату 500 тис. грн доходу, які того ж року витратив на придбання авто, то немає сенсу враховувати ці 500 тис. грн у його сукупний дохід, з яким ми порівнюємо вартість ще одного авто, набутого ним у 2020 році — адже відомо, що їх не було і не могло бути використано для придбання автомобіля у 2020 році.
Це очевидно з точки зору здорового глузду, але чи ґрунтується такий підхід на положеннях Цивільного процесуального кодексу, який вимагає порівнювати просто "вартості активів" та "законні доходи", мовляв, без вирахування вже витрачених доходів, а також тих, які залишилися у чиновника після придбання активу, про який ідеться? Мова про тлумачення поняття "законний дохід".
Тлумачення будь-якого закону здійснюється з використанням цілком конкретних усталених методів. Оскільки буквальне тлумачення не є достатнім у цьому випадку для з'ясування змісту норми до ступеня, достатнього для її практичного застосування (крім викладених вище випадків, воно не дає відповіді на питання ні щодо моменту в часі, з якого ми починаємо враховувати відповідні доходи, ні навіть моменту в часі, до якого ми враховуємо доходи, які порівнюються з набутим активом — зокрема, чи не є таким моментом дата подання позову або день винесення судового рішення), — найбільш продуктивним у цьому випадку є телеологічний (цільовий) метод тлумачення, який полягає у з'ясуванні наміру законодавця і змісту норми, який вкладався ним у текст закону. З точки зору тлумачення телеологічного очевидно, що з уже витраченими доходами чи з активами, які залишилися в розпорядженні чиновника після придбання майна, вартість такого майна не порівнюється — вона порівнюється зі статками, які реально міг використати чиновник для придбання активу.
При застосуванні вказаного методу тлумачення, оскільки йдеться про обмеження прав особи, а саме права власності, важливо, щоб такий корекційний ефект телеологічного тлумачення був передбачуваним. У нашому випадку з цим усе в порядку — ніхто при здоровому глузді не може стверджувати, що очікував від держави позбавленого будь-якого сенсу порівняння вартості новонабутої квартири з обсягами заощаджень, які після набуття квартири залишилися недоторканими, чи із сумою доходу, який було витрачено ще до придбання квартири.
Таким чином, повертаючись до нашого подарунка — йдучи за алгоритмом, закладеним у Цивільному процесуальному кодексі, ми порівнюємо його вартість з активами, які могло бути використано на його придбання, тобто з наявними активами і акумульованими доходами, які не було витрачено до придбання майна і які не залишилися в розпорядженні особи після такого придбання. Однак особливістю подарунка є те, що він одночасно є доходом особи. Законний подарунок (наприклад, трикімнатна квартира в Києві від родича) — законним доходом, незаконний подарунок (така ж квартира, але від сторонньої особи) — незаконним доходом. Набуття активу й одержання доходу в цьому випадку становлять одну і ту ж дію — так само як, скажімо, зі спадщиною. Відповідно, вартість законного подарунка, як і вартість спадщини, включається до суми законного доходу, з якою ми порівнюємо вартість набутого майна, так що сума законних доходів, яку ми беремо для порівняння, не може бути меншою від вартості законного подарунка (спадщини).
Разом з тим, коли мова про подарунок незаконний, його вартість не є законним доходом чиновника, відповідно, вона не включається до суми законних доходів, які могло бути використано для придбання активу та з якою ми порівнюємо вартість подарунка. Враховуючи, що сума доходів чиновника перед набуттям подарунка залишилася практично повністю в його розпорядженні одразу після такого набуття, дохід, який, власне, теоретично могло би бути використано для набуття відповідного активу, становитиме близько нуля. Відповідно, різниця між вартістю активу і сумою законних доходів, які могло бути використано для його придбання, дорівнюватиме вартості подарунка.
Такі міркування можуть виглядати дещо дивними, адже зрозуміло, що для отримання подарунка жодних витрат не здійснюється за визначенням. Однак, по-перше, алгоритм вирішення справ про цивільну конфіскацію, закладений у Цивільному процесуальному кодексі, саме такий і не передбачає особливостей для подарунків — належить порівнювати вартість подарунка із законними доходами, які можна було використати для придбання відповідного майна. По-друге, осердя теорії цивільної конфіскації — не в різниці між вартостями активів і доходів як такій, а у створенні спростовної презумпції, що за певних обставин (описаних через зазначену різницю) майно набуто чиновником незаконно. У деяких випадках, як із протиправним одержанням подарунка, вказану незаконність можливо показати безпосередньо навіть без використання презумпції і зазначеної різниці, але важливо, що, попри це, ситуація з незаконним подарунком усе одно вписується в алгоритм доведення цивільної конфіскації, передбачений процесуальним кодексом.
Якщо повернутися ще на крок назад і згадати, що йшлося про подарунок у вигляді активу, придбаного за ціною, нижчою від мінімальної ринкової, то для завершення теми варто відповісти на ще одне питання: для цілей визначення вартості необґрунтованого активу (а це важливо для порівняння зі згаданими вище межами від 1 до 7 млн грн) і подальшого стягнення в дохід держави треба брати до увагу вартість відповідної речі (автомобіля, квартири, земельної ділянки тощо) чи різницю між сплаченою за них сумою і мінімальною ринковою ціною (тобто суму, необхідність сплати якої чиновнику "пробачили")?
З точки зору Закону України "Про запобігання корупції" подарунком у цілому вважається річ, придбана за заниженою ціною. Беручи до уваги це, а також статус більшості таких речей як неподільних з точки зору цивільного права, і враховуючи більшість релевантних норм Цивільного процесуального кодексу, необґрунтованим активом належить вважати неподільну річ у цілому.
Сумніви в такій позиції могла би викликати хіба що норма ч. 2 ст. 292 Цивільного процесуального кодексу, за якою "якщо суд… визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини — її вартість". Однак тут ідеться не про "частину активу", а про "частину активів" відповідача, тобто про окремі активи відповідача (на противагу всім таким активам). З цієї точки зору початок зазначеної норми є досить самоочевидним, адже практично ніколи необґрунтованими не визнаватимуться всі активи особи. Що ж стосується неможливості виділення частини активів, визнаної необґрунтованою, та стягнення в дохід держави вартості такої частини — така можливість може потребуватися, наприклад, у разі набуття майнових прав на частину неподільного нерухомого майна, чи при набутті такого майна у спільну власність, або коли необґрунтованим визнано набуття цінних паперів у певній кількості при тому, що одночасно набувалася більша кількість таких же цінних паперів, так що неможливо визначити, на які саме з них належить звертати стягнення.
Те, що певні витрати на придбання речі за заниженою вартістю чиновником усе ж було понесено, є другорядним, адже мова про позбавлення права власності на річ, набуту всупереч забороні, встановленій Цивільним процесуальним кодексом. Жодної еквівалентності, як, наприклад, при здійсненні реституції, у таких правовідносинах не передбачається і не вимагається. Питання пропорційності вирішено встановленням досить високого мінімального порогу різниці, яка має існувати між вартістю набутого активу і законними доходами чиновника (понад 1 млн грн).
Отже, за результатами аналізу однієї з багатьох специфічних ситуацій, які можуть виникати при застосуванні цивільної конфіскації, а саме коли чиновник придбає у сторонніх осіб майно за ціною, нижчою від мінімальної ринкової, таке майно є незаконно отриманим подарунком і як таке підлягає цивільній конфіскації, якщо вартість такого майна перевищує близько 1 мільйона гривень.
Ігор Семак,
прокурор САП,
спеціально для JustTalk
Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтеся до спільноти JustTalk у Facebook.
