Незважаючи на те, що наприкінці червня кожного року говориться багато про роль Конституції у житті кожної людини, про історію ухвалення української Конституції та, врешті, цитуються її змістовні частини, ми хотіли б звернути увагу на конституційні сенси (змісти, смисли), які формують саме кримінальну юстицію.
Конституція — це засадничий договір між суспільством і тими його членами, які будуть очолювати державні інституції.
У контексті ж кримінальної юстиції це видно якнайкраще: втручання агентів держави у реалізацію людьми своїх прав і свобод має відбуватися насамперед відповідно до Конституції. Чому насамперед відповідно до Конституції? Просто тому, що рівень такого втручання найбільш серйозний, інвазивність характеризується високою інтенсивністю, адже обмежує насамперед право на свободу та приватність. Нерідко відбувається й обмеження права власності. Вже не кажучи про «побічний ефект» у вигляді стигматизації (таврування) людини.
Якщо розглядати Конституцію структурно, то кожен з її розділів так чи інакше присвячено відповіді на питання: як агенти держави мають поводитися у випадку, коли вчинено злочин?
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я... визнаються найвищою соціальною цінністю.
Саме тому розслідування злочинів проти життя і здоров'я людини завжди є першим пріоритетом для держави. Їх можна назвати безумовним пріоритетом органів правопорядку та прокуратури, на відміну від умовних пріоритетів, якими може бути широке коло інших злочинів: корупційні, екологічні злочини, пов'язані з наркотиками тощо.
Неефективне розслідування злочинів проти життя і здоров'я може спричиняти таких моральних страждань потерпілому (у разі загибелі людини статус потерпілого набувають також його близькі родичі), що розглядається у практиці Європейського суду з прав людини як катування, тобто порушення статті 3 Конвенції.
Водночас, більшою мірою через радянський спадок, абсолютно всі злочини мають умовний пріоритет для нашої держави. Адже державні інституції недвозначно натякають суспільству, що вони з однаковою інтенсивністю готові розслідувати всі перераховані диспозиції Кримінального кодексу (що, звісно, неможливо з огляду на прості економічні закони — обмеженість ресурсів і необхідність їх раціонального використання шляхом пріоритезації). Щоправда, цей конституційний зміст частково втілено у повсякденній роботі органів правопорядку: такі категорії, як «справа честі», «резонансна справа», прямо вказують на процес пріоритизування, навіть якщо самі офіцери правопорядку цього не усвідомлюють.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Цей сенс найперше спадає на думку правникам, адже сукупно з іншими положеннями Конституції є первинним, базовим рівнем усієї діяльності держави, зокрема системи кримінальної юстиції.
На жаль, така складова верховенства права, як юридична визначеність, страждає в кримінальній юстиції — від несистемних, заплутаних та таких, що суперечать одне одному, положень законодавства, що змінюється відповідно до наявності підзаконних актів, якими керуються органи правопорядку та прокуратура, які містять положення, що мають регулюватися на рівні законів.
Проте очевидно, що закон не тільки має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним, а й справедливим — категорія, яка існує хіба що в етичному вимірі, проте яку не застосовують у повсякденному мовленні слідчі, прокурори та адвокати. Хоча питання покарання, процесуальної економії, пробації, відновного правосуддя, економії кримінальної репресії — це питання самої справедливості. Не кажучи вже про те, що кожна особа має право на справедливий суд (термін Конвенції з прав людини, адже в Конституції про справедливість ідеться лише один раз — у контексті розподілу суспільного багатства при формуванні бюджетної системи).
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ні, це не про «зовнішнє управління» чи про те, що ми маємо ходити в судове засідання винятково з Конвенцією з прав людини. На щастя, більшість положень міжнародних договорів, зокрема ЄКПЛ, вже імплементовано у чинне кримінальне та кримінальне процесуальне законодавства. Водночас такі категорії, як «обґрунтована підозра», «своєчасне затримання», «розумні строки» тощо, залишаються незрозумілими для українського правозастосовника.
І допоки Верховний Суд у правових позиціях не відповів на ці питання, варто згадати про цей сенс кримінальної юстиції та шукати відповідь у практиці ЄСПЛ. Тим паче, КПК України нам говорить, що у разі якщо його норми суперечать міжнародному договору, то застосовуються положення відповідного міжнародного договору України; кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, і, врешті, якщо положення Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, то застосовуються загальні засади кримінального провадження.
Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У науці це положення називають спеціально-дозвільним принципом правового регулювання, а простими словами — органи влади зобов'язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством. Іншими словами, кримінальне переслідування особи, встановлення вини та врешті притягнення до кримінальної відповідальності через справедливий судовий розгляд. Затримання особи, обрання запобіжного заходу чи залучення до проведення слідчих та процесуальних дій не є простою примхою (забаганкою) агентів держави, а інструментами захисту прав людини та охоронюваних правом суспільних цінностей.
Розділ ІІ. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.
На жаль, словосполучення «права людини» викликає змішані почуття у більшості представників органів правопорядку та прокуратури. В університетах їх привчили до словосполучення «процесуальні гарантії», тобто гарантії прав і свобод, які мають бути дотримані в кримінальному провадженні.
Насамперед це право на особисту недоторканність (ст. 29) (затримання, запобіжні заходи); недоторканність житла (ст. 30) (обшук); таємниця листування, телефонних розмов (ст. 31) (ОРД та НСРД); право власності (ст. 40) (заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема накладення арешту на майно) тощо — тобто конкретні права і свободи, у які з легітимною метою втручається держава в особі своїх агентів.
Але також це таке засадниче право, як право на захист (ст. 55, 59). Власне, змагальність процесу передбачає наявність сторони обвинувачення та сторони захисту. Проте важливо памʼятати, що там, де є сторони, має бути й безсторонній арбітр (суд). Тому в змагальному процесі панує презумпція невинуватості (ст. 62): ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у суді, а оскільки держава має підстави вважати, що особа вчинила кримінальне правопорушення, то вона має це і довести.
Врешті, в цьому ж розділі закріплено базові принципи кримінального судочинства, відомі з часів римського права, — in dubio pro reo (всі сумніви на користь обвинуваченого, ст. 62); non bis in idem (ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, ст. 61); заборона ретроспективної дії закону в часі (ex postfacto) (закони не мають зворотної дії в часі, за винятком ситуації, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (природа ретроактивної дії виникає тут з принципу in dubio pro reo) (ст. 58)).
Розділ VIII. Правосуддя
Правосуддя в Україні здійснюють суди (ст. 124) й, відповідно, судді (ст. 127). У кримінальному судочинстві це також судді, які виконують функцію слідчого судді: вирішення питань про обгрунтованість втручання у права і свободи людини з боку сторін кримінального провадження у разі, якщо вони до них звертаються. Слідчі судді — це такі самі судді, як і інші, які часто розглядають також кримінальні справи, цивільні справи, справи про адміністративні правопорушення. Головне, що ухвали (рішення) таких суддів є рішеннями суду, отже, обов'язковими до виконання. А сам інститут слідчого судді з'явився ще з британського habeas corpus — контролю за законністю затримання особи. Іншими словами, всюди, де в світі говориться, що затримана особа має постати перед суддею, — в нашому випадку цим контролером є слідчий суддя.
В Україні діє прокуратура (ст. 131-1), яка здійснює публічне обвинувачення в суді, а також організовує та керує досудовим розслідуванням. Простою мовою — головним у кримінальному провадженні є прокурор, адже він єдиний суб'єкт, на якого Конституція покладає функцію кримінального переслідування. Цей простий конституційний сенс часто викривлюють медіа, коли пишуть «війни підслідності» чи спекулюють, котрому з міністрів вигідне те чи інше кримінальне провадження.
Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура (ст. 131-2). У кримінальному процесі захист від обвинувачення здійснює лише адвокат, тобто якщо адвокатська монополія десь і досягла успіху, так це починаючи з 2012 року у кримінальному процесі, де питання відповідальності, яке загрожує особі, як правило, настільки серйозне, що винятково професійний адвокат, член самоврядної спільноти, на якого зокрема поширюються етичні правила, може захистити її права та свободи. Проте положення про ексклюзивне представництво існує не без дискусій, навіть усередині адвокатської спільноти.
Розділ VII. Прокуратура (виключено на підставі Закону №1401-VIII від 02.06.2016 р.)
Ми не могли оминути цей розділ, який було виключено в червні 2016 року з ухваленням змін до Конституції щодо правосуддя. Головне, що прокуратура вже не є таким собі «контролером за всіма контролерами», як це було в Радянському Союзі... Тобто вона нині є органом правосуддя й втратила невластиві для демократичної держави функції. Хоча можна й досі спостерігати за ностальгічними згадками про авторитет мундира і минулу велич «ока государевого».
Замість висновку
Звісно, ми не описали всі конституційні сенси кримінальної юстиції, лише торкнулися ключових. У день Конституції України варто не просто говорити про її важливість для кожного громадянина чи цитувати окремі її статті, а й розуміти, що право насамперед пізнається через конституційні сенси. Хоч у нас немає свого «Федераліста», проте інколи варто прочитати преамбулу до Конституції, щоб зрозуміти, що це далеко не пересічна книжка.
Команда JustTalk
Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтеся до спільноти JustTalk у Facebook.
