Є бородатий анекдот, про двох спорщиків, які прийшли до рабина. Вислухавши вагомі аргументи першого, ребе мовив: «Так, ти правий». Другий вивалив не менш могутні доводи. «І ти правий!» — пролунала відповідь. В розмову втрутився ще один, що проходив повз: «Ребе, так у них же абсолютно протилежні аргументи, не можуть вони обоє бути правими!» «І ти правий, мій друже», — спокійно сказав йому рабин.

Звичайно, сьогодні в Україні праві ті, хто кажуть, що реформи йдуть дуже повільно, що в армії лишилося купа нездар і навіть зрадників. Праві ті, хто кажуть, що Порошенко – не найкращий варіант для України, що реванш регіоналів можливий, що в Кривому Розі вистачає «вати», і що «демократичні» сили до здорового об'єднання майже не здатні. Ну і про «липецьку фабрику», звичайно, правда і про те, що далеко не всі діти можновладців «служать в АТО».

Але, куди ж правду діти, є дуже багато позитивних змін. Є чудові призначення і не тільки піарно ефектні, як Саакашвілі, а набагато менш помітні, але люди пашуть, пашуть чесно і ефективно. Знаю таких особисто. Є армія, в якій не дуже швидко, але налагоджуються справи. Є бізнеси, які видряпуються з ями попри все. І головне, є купа толкових людей, які чітко зрозуміли, що мають брати на себе відповідальність за цю країну. Кожен на своєму місті, кожен в силу своїх можливостей. І якщо ви таких не зустрічаєте, ви не в тих колах крутитесь ;)

Звичайно, правда і те, що «нашим не дають стріляти у відповідь», і те, що «наша арта так насипає у відповідь, що сєпари без шансів», правда в тому, що «Росія здувається, і Путіну недовго лишилося», і в тому, що «там запас ще міцний, і Обама слабак, щоб їх по-справжньому дотискати»…

Питання в тому, на чому ми концентруємося. Я не кажу про тих, хто на зарплаті, кому начхати на долю країни і важливі лише персональні дивіденди. Я не кажу про тих, кому «партія сказала „Надо!“. Я не кажу про тих, хто безпосередньо задіяний в процесах і жорстко критикує, пропонуючи реальну альтернативу, альтернативу, за яку готовий брати відповідальність. Я говорю про скигляїв, які знаходять мазохістське задоволення в вишукуванні „зради“. Про тих, хто інфантильно шукає мамку, до якої можна прибігти, сховатися під пахвою і довго рюмсати про те, що всі ображають, вчителька несправедлива, Вася б'ється, а дівчатка сміються. Який в цьому практичний сенс? Що це дає вам особисто чи вашій родині, вашому місту чи вашій країні, яку ви декларативно любите? Тільки не треба про те, що ви просто показуєте правду. Всі вже її сто разів побачили в дурацьких перепостах: і про липецьку фабрику, і про „зрадника Муженка“, і про „захід нас зливає“.

Більше конструктивізму, панове. Більше того, що стосується нас особисто. Того, на що ми можемо вплинути. Світло все одно сильніше за темряву, і ніякі скигляї на це не вплинуть ;)