Кожного разу, коли зустрічаюсь з друзями-військовими, вони питають, що там по новинам. Бо на позиціях бракує і часу це все читати, і Інтернет не постійно є. Кожного разу кажу, що краще їм не знати) Так ось і сьогодні.

Яке лайно Amnesty International ми вже всі дізналися, але як людина, яка буває саме в прифронтових селах одного з «досліджуємих» ними регіону — додам свої 5 копійок.

Дослідження якесь зовсмім не об'єктивне. Ну, те, що там немає нічого про росіян — то так, вже всі сказали. Але тут дещо про інше. Я була в трьох селах Миколаївської області. На фото — одне з них. Повністю зруйноване руснею. Говорила як з цивільними, так і з військовими. Хто читав репортаж — знають, яке там відношення до воїнів. Люди готові віддати останнє. Бо відчувають велику потребу віддячити за те, що живі. За те, що їх село ще не зовсім розїбала русня. За те, що русня не пройшла крізь них.

Військові пропонують їм евакуюватися. Деяких навіть відвозять. Але більшість не хоче їхати. Не хоче залишати свій дім. Свою землю. СВОЄ. Мої друзі пропонують евакуюватися родинам з дітьми кожного разу, коли їх бачать на прифронтовій зоні. І не лише вони. Багато військових. Коли є змога, привозять їм їжу. Це все не секрет і можна було б дізнатися в цих селах. Місцеві плачуть, розповідаючи про любов до наших захисників. Але в дослідженні чомусь ні слова. Хоча я чула лише це.

Розказували нещодавно, як вмовили одного військового стати кухарем в підрозділі (групі чи як це зветься). Він дуууже смачно готує і з розумом використовує ресурси. Так ось. Він почав готовити не тільки на військових, а ще й на цивільних. Це теж не єдиний випадок. У дослідженні чомусь немає.

Не ЗСУ загроджує цивільному населенню. Але цивільне населення на 6 місяці це вже знає. Можливо, десь там в прифронтовій зоні вони й дійсно знайшли якусь одну-дві людини, які незадоволенні сусідством з захисниками. Але більшість — дуже вдячні. Тих, хто проти — не зустріла.

Я можу продовжувати довго, але не буду. Додам лише одне. Вони там пишуть про обстріл Одеської області 28 червня і загибель жінки з дитиною. Це дійсно прикро. Але одне «але». Це було 27 червня. І тоді ніхто не загинув. Постраждалі від госпіталізації відмовились. І ніяких доказів, що десь там були українські військові — немає. Тобто, дослідження й на дослідження не тягне. 

ЗСУ, не зважайте на ці міжнародні організації. Ми — за вас. Віремо в вас. І дуже вдячні за те, що все ще живі.