Все своє доросле життя, а мені вже 50 з гаком, я вважав їх ворогами і називав під…сами! Причому всіх, незалежно від соціального статусу, починаючи від сторожа дяді Васі із Сизрані, закінчуючи президентом Росії. Так склалося: несовкове виховання, дякуючи батькам, непогана освіта та елементарне раціональне мислення зробили з мене русофоба ще в далеких 90-х.

Але таких вумних як я в Україні було мало, принаймні, до 2014 року. Пригадую, як дискутував зі своїми друзями про суть «чеченських воєн», бо більшість з товаришів, звичайно ж, підтримувала Росію. А наприкінці 90-х мав конфлікт з колегами на всеукраїнському, скажемо так, семінарі, де я в приватній розмові висловив думку, що єдиним реальним ворогом України залишається Росія. Мене ледве не побили. «Да как ти мог такое сказать?», – з піною у рота волали представники Харкова і Донецька. Про цю історію я вже десь писав.

Проте дивуватися тут нічого. Не можна за декілька років і навіть десятиліть змінити світобачення людей, адже промивали мізки не тільки їм, а й їхнім предкам протягом століть. Недарма біблійний Мойсей 40 років блукав пустелею, щоб повмирали всі євреї, хто пам'ятав єгипетське рабство.

Каюся, сам до кінця не усвідомлював рівня потенційної загрози. Скажімо, в «нульових», навіть був упевнений, що треба переписати «Ще не вмерла», мовляв, багато рядків гімну втратили актуальність. Нинішню трагедію/війну важко було уявити і, будемо відверті, ніхто не міг її передбачити, принаймні, в таких масштабах.

Український народ мав пройти шлях ментального переродження та подолати комплекс меншовартості еволюційним шляхом. Це був би надзвичайно болісний, важкий і тривалий період нашої історії з перманентними дискусіями на тему, чи потрібні нашому суспільству так звані досягнення радянської доби, російський культурний простір та інші атрибути спільного минулого.

Натомість колишня метрополія вирішила стати каталізатором наших державотворчих процесів. З 2014 року по сьогоднішній день ми здійснили неймовірний стрибок у сфері переосмислення себе і свого місця в історії, заплативши за це прискорення надзвичайно високу ціну – десятки тисяч життів.

Хто зна, можливо, це ще одне випробування, яке посилає нам Господь на шляху до нашої Землі Обітованої. Та чи останнє?..

P.S. Чому вони не просто вороги, а ще й під…си, сподіваюся, вже нікому не треба пояснювати…