Не хочу поширювати песимістичні настрої, але українське суспільство впевнено крокує до громадянського конфлікту. Наше післявоєнне життя приречене на перманентне протистояння, яке базуватиметься на неприхованій ненависті між політичними опонентами. Попри заклики до єднання заради Батьківщини, ворожнеча нікуди не поділася і лише зростає на тлі останніх подій на фронті і в тилу. Гляньте у соціальні мережі – все на поверхні.

Антагонізм між основними політичними силами (назвемо це так) та їхніми прихильниками неодмінно сягне апогею після війни. Адже до влади залишиться багато запитань (Кремль навряд чи лежатиме в руїнах, Чонгар, Маріуполь тощо), люди будуть озлоблені, на руках купа зброї. Натомість Банкова може запроторити за ґрати окремих активістів, повністю закрити деякі медіа та завершити епопею з посадкою п'ятого президента. І тоді те, про що так мріяла Москва, починаючи з 2014 року, нарешті станеться.

Отже, як не крути, все залежатиме від післявоєнних кроків влади, до адекватності якої регулярно виникають питання. Одне маніакальне бажання посадити чи то політично знищити Петра Порошенка може мати далекосяжні наслідки. Здається, зекоманда до кінця не усвідомлює наслідків такої наполегливості. Очевидно, на Банковій справді вважають, що громадяни України, які знаходяться в так званому таборі порохоботів, всі куплені або засліпленні любов'ю до свого вождя. Влада демонстративно ігнорує той факт, що в цій «секті», як багато хто каже, тисячі і тисячі активних україноцентричних людей, котрі не мають особливого пієтету до лідера, а знаходяться там з прагматичних міркувань, а саме: необхідності об'єднання патріотичних сил. Складається враження, що зекоманда не хоче чи не може збагнути строкатості порохоботського середовища. Адже, крім проплачених експертів, блогерів, ботів там є значна частина прихильників, яка критикує не за відмашкою, приходить на мітинги не за гроші і йде на фронт не з примусу. Їх об'єднує одне – несприйняття нинішньої влади. Це якщо сказати м'яко. І навіть, якщо на Банковій розуміють всі ці нюанси, але свідомо ігнорують їх, ситуація від цього тільки погіршується.

Що з цим робити? Оптимальний варіант – ПОЛІТИЧНА ліквідація Володимира Зеленського та Петра Порошенка і розформування їхніх політичних сил. Іншими словами – політична пенсія для основних порушників спокою в державі, причому – невідкладна! Оскільки такий варіант нереальний, то розглянемо більш приземлені сценарії.

Оптимістичний (малоймовірний). Нинішній глава держави відмовляється балотуватися на наступний термін і в ореолі героя війни і рятівника нації залишає політику. Партія «Слуга народу» зникає сама по собі. Петро Порошенко після потоку компромату  втрачає частину рейтингу і програє вибори, після чого теж покидає політичну сцену.

Реалістичний (ймовірний). Володимир Зеленський з великою перевагою виграє вибори 2024 року. Влада продовжує волюнтаристську політику, триває політичне протистояння, фіксується тиск на опозицію, до держави поступово зникає інтерес в світових лідерів. Ситуація схожа на довоєнну – болото і животіння на тлі післявоєнної розрухи.  

Песимістичний (більш ніж ймовірний). Реалістичний сценарій закінчується громадянським конфліктом.

Як на мене, єдина надія залишається на Захід. Можливо, наші партнери переконають українського президента залишити посаду на піку популярності, щоб виграли всі. Як мінімум сподіватимемося, що англо-сакси разом з поляками не дозволять нам погрузнути в болоті безсуб'єктності та політичних чвар і не дадуть переступити трагічну межу.

P.S. Хай живе оспіване в Москві пряме зовнішнє управління, яке так і не сталося, але як ніколи на часі, особливо в післявоєнний період.