Ось слухаю я різноманітні прогнози, що стосуються подальшого розвитку подій, і прутенію, як каже мій товариш. Відверту маячню про швидку перемогу, звільнення Криму і Донбасу, думаю, обговорювати не варто. Хоча навіть такий фантастичний варіант має право на життя, якщо станеться щось неймовірне. Чудеса бувають, але не з нашим щастям. Проте вкурвлює інше: вже третій день медіа простір розривається дискусіями на тему стамбульських перемовин. Хтось розповідає про зраду, хтось – про перемогу, обсмоктують найдрібніші деталі, причому під різними кутами.
Питання до численних журналістів, блогерів, спікерів та експертів: ви серйозно вважаєте, що Росія має бажання про щось домовлятися, принаймні сьогодні, коли готується до другої хвилі наступу? Ви справді думаєте, що можлива зустріч перших осіб? Для очільника Кремля лише думка про такі переговори є принизливою і ганебною, бо України не існує в його світосприйнятті. Вся ця маячня з мирними домовленостями – поки що гра, і її широке медійне супроводження шкодить українському суспільству, бо розпорошує сили під час вишукування зради/перемоги і дає ілюзорну надію на припинення війни в найближчому майбутньому.
Як на мене, ситуація залишається надзвичайно загрозливою, незважаючи на стратегічні успіхи України. Висловлю крамольну думку: ми перебуваємо в парадоксальній позиції, коли, перемагаючи, ми не можемо перемогти! Поясню. Відбивши наступ, маючи відповідний ресурс (мобілізація) і наступальне озброєння, ми змогли б погнати орду, щонайменше звільнити свої землі. Але тоді дуже ймовірний трагічний для нас сценарій. Пуйло не може програти, і він неодмінно вдасться до використання, скажемо так, більш потужної зброї. І, повірте, це не призведе до планетарної катастрофи, бо ніхто не ризикне відповісти божевільному диктатору. Ну, станеться ще декілька Чорнобилів, трагедія, звичайно, але світ не загине. Якось так міркують у Вашингтоні та інших поважних столицях.
Думаю, колективний Захід прорахував такий розвиток подій і тому не дає нам потрібну зброю і не запроваджує санкції, які знищать Росію за тиждень. Адже надзвичайно жорсткі кроки теж можуть викликати неадекватну реакцію в мокшанських болотах. Тоді загроза ядерного удару розповсюдиться на весь західний світ. Пам'ятаєте, як більшість експертів розганяли конспірологічні версії про американські політичні ігри (каюся, сам був такий), коли західні країни евакуювали свої посольства із Києва. А виявилося, все дуже просто, вони просто знали про невідворотність повномасштабного наступу.
Якщо ж нашим військам вдасться самотужки погнати ворога, боюся, фінал буде аналогічний, Москва піде на все, щоб здобути перемогу. Отже, для нас складається майже патова ситуація. Не хочеться зайвий раз лякати, і себе також, але дуже ймовірним виглядає так званий японський сценарій. Нагадаю, в 1945 році американці скинули атомні бомби на два міста острівної країни, і через тиждень Японія підняла білий прапор. Зазначте, столицю не чіпали, щоб було кому підписати акт про капітуляцію. Ще одна аналогія. Тепер модно порівнювати Путіна з Гітлером, то уявімо, як би себе повів фюрер, скажімо, в 1944 році, якби мав ядерну зброю. То отож.
Виходом із ситуації є зміна військово-політичного керівництва в РФ. Звучить банально, але через призму викладеного, це чи не єдиний шлях до нашої перемоги. Оскільки на швидке усунення диктатора марно сподіватися, нам вигідна затяжна позиційна війна. Знаю, це величезне виснаження і втрати, але санкції діятимуть, і хтось у бункері може загнутися раніше, ніж закінчиться наш запас міцності. Принаймні, у нас буде шанс…
