Минулого тижня з'явилася інформація про те, що Дмитро Ярош веде перемовини, як він висловився, з «людьми війни», представниками різних громадсько-політичних структур для створення об'єднавчої платформи з протидії безладу в країні і реваншу антиукраїнських сил. Не знаю, які будуть результати таких консультацій, але дуже неприємно вразила реакція палких прихильників п'ятого президента України, до яких згодом долучилися окремі активісти. Мовляв, хто такий той Ярош і як він посмів щось там об'єднувати, коли лідер патріотичних спільноти давно всім відомий, і тільки дурні цього не розуміють.
Серед порохоботів є різні люди: від прагматичних симпатиків Петра Олексійовича, котрі вбачають в ньому ефективного опонента ватно-некомпетентній владі, до фанатичних обожнювачів. Останні сліпо поклоняються своєму ідолу, і всіляко шкодять об'єднавчим процесам, бо категорично не сприймають будь-яку альтернативу.
Неодноразово наголошував на тому, що специфіка протистояння двох протилежних світоглядів всередині країни (україноцентричного і проросійського) вимагає від українства появи нових лідерів, які покликані не просто замінити попередніх, а запропонувати суспільству модерні правила гри, проявити здатність до політичної самопожертви. Їхня харизма повинна працювати не лише на власний рейтинг, а стати інструментом для досягнення мети – розбудови держави.
Проте адепти сонцесяйних вождів українського політикуму (не забуваймо про Юлю Володимирівну та інших очільників вождистських партій) не хочуть чути жодних аргументів. Їхні лідери найкращі, найефективніші, і тільки навколо них мають гуртуватися патріотичні сили, інакше – зрада.
Зрозуміло, що така ситуація є стратегічно програшною, бо розпорошення ресурсів і несприйняття кандидатури ідеологічно близького, але ненависного опонента, посилюватиме позиції ворога.
Можливо, Дмитру Ярошу вдасться зрушити об'єднавчого воза, домовитись хоча б про якісь питання взаємодії між представників різних громадсько-політичних сил на тлі реальної загрози реваншу. Тим більше йдеться не про класичне об'єднання як, скажімо, напередодні виборчої кампанії для висунення єдиного кандидата. Майбутня платформа, напевне, генеруватиме інші завдання і не зовсім політичні.
Шо стосується повноцінного об'єднання всіх продержавницьких структур, в тому числі через призму наступних виборчих кампаній, то така ідея виглядає утопічною, принаймні, зараз. А часу на еволюційну зміну електорату та політичних лідерів Україна, вочевидь, не має…
