Днями вибухнув новий скандал на тему політичного піару. Модний нині радник голови Офісу президента обмовився, що внесення змін до Конституції, які закріпили курс України на членство в ЄС і НАТО, не що інше, як самореклама тодішнього глави держави. І тут почалося: симпатики полярних політичних сил відразу пригадали колишні образи і накинулися один на одного з новою наснагою.
Нині про шкідливість таких «дискусій» годі говорити. Але дратує інше. Хіба ми маємо право заперечувати позитивні справи, називати добро проявом зла лише тому, що за цими діяннями стоїть неприємна нам людина, ще й отримує від цього політичні дивіденди? Наприклад, хтось переказав мільйон доларів на розвиток чогось/когось, але при цьому зробив відповідні заяви в ЗМІ, тобто пропіарився. Хіба це є підставою для цькування цієї особи? Може, ще й гроші, виділені на доброчинність, треба показово спалити? Ви серйозно?
Навіть якщо п'ятий президент пролобіював зміни до Конституції, а також домігся безвізу і томосу, винятково для підняття власного рейтингу, то хіба це важливо? Адже йдеться про історичні державотворчі кроки, про які ми навіть мріяти не могли ще років десять тому. Або інший приклад. Чи заслуговує на критику нинішній глава держави, якщо причинами його відмови евакуюватися з прифронтового Києва були самолюбування, намагання зірвати аплодисменти і покращити свій рейтинг? Та, на здоров'я, бо вказаний крок і його наслідки мали надзвичайно позитивний вплив на моральний дух війська і українського народу, особливо в перші дні повномасштабного вторгнення.
Переконаний, громадянське суспільство повинно заохочувати політиків до такого піару, а відповідно – до діяльності на благо держави і власного народу, даруйте за пафос. В такому випадку піар – вторинний або неважливий зовсім. А коли настане день виборів, ми все порахуємо і зважимо, хто піарився на реальних справах, а хто лише імітував благі справи…
