Не люблю українську політику не люблю все, що з нею пов'язано. Ніколи навіть у страшному сні не могла собі уявити, що в моїй країні буде війна з одним із сусідів, проте так сталося й ми живемо в цей час...
Які б там республіки не створювали це наша земля, нашого народу й вона обов'язково повернеться до нас. От тільки виникає питання в якому стані?!
Чи замислюється президент і всі інші політики, що робити, якщо завтра закінчиться війна, як рятувати схід країни від екологічної катастрофи? Так саме катастрофи, бо керівники орків про довкілля не думають, підприємства, які там залишилися є загрозою й бомбою сповільненої дії, як для робітників так і для мешканців. Хтось може сказати та плювати на них, чому ми маємо про них думати?! Не про них ми маємо думати, а про себе в першу чергу бо це наша земля й будь-яка аварія призведе до лиха по всій країні...
Про ґрунт на окупованій території теж говорити дуже важко, він просто вже не родючий, ніхто про це не дбає, як на тих самих заводах просто користуються поки вони якось працюють з єдиною ціллю, відвести копійки до хазяїна...
Сумна тема, проте має стати певним уроком для всіх нас, ми ж не такі друзі чи не так? Нам не байдуже, в нас все ж таки існує контроль за діяльність великих підприємств, ми починаємо використовувати менше пакетів, садити більше дерев, розвивати потроху аграрний сектор та ставати господарями, а не спостерігачами в своїй країні.
Чудовий птах фенікс, він має можливість перероджуватися й наша країна має, всі шрами мають загоюватися, а сльози радості з'являться на наших очах....
