Як тебе возбудити, Кийеве мій?
Була четверта година ночи третої декади червня, а ми, три творчих пияки, шукали де б кинути свої бебихи до раня нинішнього дня. Бо кийовскій бар, в котрім ми зачєли свій алкоперформенс, змушений був закритись по технічним причинам.
Забили'змо в гугіль пошук готелю і виявилось, шо стоїмо акурат під одним з таких.
На рецепції сиділа провдива кочова чукча, але в білій вишиваній сорочці замість маліци. Но і унти вна, певне, недавно помінєла на червоні мешти на обцасах. Опшем вилита Кімітваль*, тіко молодша троха. Троха ня то здивувало, люде, але потомка поняв, шо дарма. Бо на ярангу той нібигОтель був схожий, в першу чергу тим, жи в нім аніраз не було вайфаю. Навит біля ровтера. Хоча в гугілю писало, шо є.
А ше, ту мож було жити разом з животними. І то виявилось правдов, люде, бо весь залишок ночи під нашими дверима хтось гавкав про то, жи ми не даємо му спати. Але то такє. І, відповідно до того пункту, мене з кумплями* без жадних проблєм пустили в номер. Но і, згідно традиції, мій колєга прихопив зи собов у номер самотній кулєр*, шо стояв в калідорі і, який згодом передбачувано спорожнів, як студня* після піврічної засухи.
Но то поселисьмоси! В мінібарі, люде, було АЖ три тристаграмові флєжки з водов, курва. Отодий я поняв, жи дарма верешчєв на друга, коли той спиздив плястіковий банєк з водов з-під рецепції.
А на рано, курва, прибігла Кімітваль і зачєла, зовсім не поетично, повідати нам, жи та яранга називаєсі «Елєганд», шо то не є якийсь бурдель і ту курити не мож. Хоча про то ніхто ня не попереджєв, курва. Жадних плякатів з алярмами. Бо мені шо? Нич ніде не пише, то я си роб'ю, шо хочу, згідно конституції. Тобто пиво, риба, бімбер і дзигари*.
Курва, якби я вночи видів, жи та нічліжка так сі називає, в життю би там не пішов. Но бо де я, а де ЕЛЕГАНТНІСТЬ, люде, га?
І ше вна репетувала про то, жи ми маєм пєть мінут, би віднести назад кулєр і виселитисі в сраку. На що я їй порадив радіти, шо кофємашину в неї не гвізнули*. А ше оказалосі, шо теперка я мушу їм касанути єден патик штрафу за то, жи насмерділи'змо фист «вашимі прілукамі» і всім нам за то буде — курвасукаблядьпіздєц.
Остатнє слово з неї вилетіло після того, як я її сі спитав, шо вна хоче від мене — простого селянина, який нігди не жив в ярангах і в мене є тіко єдно досягнення — я, курва, вмію читати. А як ніц не пише, то роб'ю всьо, згідно своїх захцянок*. Тодий вна поцикала шось в своїм самсунгу і простягнула го мені:
- Пагаварітє з дірєктарам!
Я взяв тіліфон і ввічливо сі спитав:
- Здоров, дірєктор! Якої курвинендзи, ти ту ніц не написав, шо аніраз не мож курити? І, опше, курва, в моїм життю є тіко єден дірєктор — моя Ядзє. Але її ту зо мнов нема, то значи, жи я сам собі начяльнік.
Дірєктор з трубки сказав:
- Нєпанімаю!,- на шо я скромно відповів :
- Іди на хуй!
Остатній меседж він поняв без перекладача і в самсунгу почулисі короткі гудки.
Ми поволи сі зібрали і пішли на низ. Чукча стояла на виході з готелю і жадібно втягувала дим з тонкої довжелезної папіроси. Вочи її кидали блискавки, від одної з яких я тиж си забайдив*. А на дворі валив дощ і було так зимно, шо заздрити нам могли лише діти з табору в Закарпатті, котрих нині евакуювали через сніг.
Під ярангу, під'їхала чорна мазераті мого колєги, котрого визвав оден з нас, як тіко сі зачєла тота клутня з дзигарами. Весело загарчала мотором і радісно мругнула аварійков. Чорний, як чобіт, негр вийшов з авта супроводу. Його мокре, курчаве волосє страшенно дисоніювало з навколишнім світом, але він аліганцко отворив парасолю і провів кажного з нас, відчинивши двері мазераті. І ми, врешті, поринули в світ провдивої елєганції, а чукча зі злістю ковтнула свій, давно згасший, бичок.
Завше Ваш, Яків Кутовий
PeSe. Замітьте, люде, жи мовної теми я навит на мілімитер сі не торкнув, курва!
*Кімітваль — гугіль в поміч, люде
*Патик — тисяча
*кумпелі — друзі
*дзигари — сигарети
*студня — колодязь
*кулєр — такє плястікове пляшчє на двайціть літрів. Переважно для води.
*захцянка — бажання
*гвізнути — свиснути, тут — вкрасти
*забайдив — закурив
