Ігор Калістратович Пздро був, люде, державним діячом, бізнесменом, та й ігроманом нараз. Було в него купу гроший, але не було танка. А він фист, як любив у компутерні таньчікі сі бавити. Но то купив си правдивий. Від іржі відчистив, на чорно помалював, тріплєкси* затонірував, спойлєри-отражатєлі всякі там навішав. Магнітолу модну заінсталював, з усілітільом німецкім. Навит на учот в МРЕВ поставив з номерами іменними. Опшем зробив му тюнінг відповідний.
Поставив го в ґаражи і підлогу з підогрівом мармуровов плитков виклав. Файно Танкови там було, тепло. Шотижнє го мили, мастиками усякими натирали. Навит озвіжувачі повітря з запахом паленої ґуми приміняли. Бомба, а не життє, нє? Але, насправді, не було в него тої сатисфакції танкової. Бо нема для танка більшого шчістє, як талапатисі в болоті. А ту вся обора в Калістратовича бруківков столітньов викладена, шо ї ґвізнули* з центру Львова і троха з Дрогобичє. Ані тобі ґазнути порєдно, ані в болото залізти по саме дуло. Но і слизько, як на льоді, шо зимов, шо влітку. Гидко згадати!
Набридло му такє життє, люде, і рішив він втекти звідтам. Попросив охранніка, би він му повні бакі соляри залєв. А той раньче на окко підлогу мив, то знав шо до чого і поміг му. Но і єдного дня втік Танк. Погнав світ за вочи. Гуляв наш герой просторами Неньки, поки не натрапив на Місто і не увидів танковий рай. Доріг нема, тротуарів тиж, всьо корчами заросло та калабані в пів людського зросту. А посеред головного пляцу ялинка росте. Чорна!
- Чуїш, ти, трактор? — каже до него Чорна Ялинка.
- Якій я ті трактор, мантелепо з голками? Я — Танк, — ввічливо відповів той. І так слово за слово, розговорилисі. Оказуєсі, жи тота Ялинка все життє в Місті росте, від тодий, як вно ше селом було. І знає за него всьо. Розповіла му про всі тутешні цуда. Як, наприклад, асвальтоукладчікі по ночах асвальт кладут, а на рано мєстні люде го по оборах розтєгуют. А потім дурні запити в міську раду пишут. Багато всякого розповіла. Канал «Діскавері» най сі сховає.
Оселивсі Танк біля Ялинки. По ночах діафільми сі дивили про Червоного Каптурка і Королєву Сніжну. І реп бруклінскій на всьо Місто слухали. Ялинці вже не так сумно. Та й Танку весело. Не раз, від тої радости, вікна в квітковім маґазині дулом виб'є, якійто гладіолус вкраде і Ялинці спрезентує. А бувало спинит наш броньовик якогось маршручіка і просит жалібно: — Ану жени каністру соляри, кіоск на штирьох колічках, бо тя переїду! Шофери жєлували го, і тому завше давали. Файне життє, нє?
А Пздро тим часом бігав по всій Неньці, свого любимого Танка шукав, найти не міг. В розшуки ріжні подавав, навит в «Медіа Дрогобиччина» оголошинє зробив. То, врешті, дали му цинк*, в якім місци його улюбленець.
Приїхав Калістратович, увидів Танка, з радости в гусениці цілювати зачєв. Потім роздививсі докола і мало атак серці не дістав. Зразу паркан триметрової ширини посеред пляцу поставив і хату з ґаражом вибудував. А далі зачєв асвальтувати всьо Місто і бруківкою гранітною з-під Костополя викладати. Ялинку на зелено помалював, а на чубок їй таріль сателітарний сино-жовтого коліру причепив. А потім салют і авіаційне шоу устроїв в честь пропажі.
Увидів то всьо неподобство Танк і шляк го трафив. Зачєв сі бити в істериці об паркан висоти восьмиметрової з каменя литовського:
- Не буду так далі жити! Хочу по баюрах їздити! Віддайте моє право калабані місити!
Бачит Пздро, шо біда та й викликав тоді Автодор до себе:
- Значи так! Роби шо хоч, але би на рано пів міста стало таким, шо мож було тіко танком проїхати. Як нє, то я ті рєзко оптимізацію проведу!
Перестрашивсі Автодор не на жарт і виконав захцянку мужа державного. Все зразу на свої місця стало. Знову рай, багно, чорна Ялинка … Шчістє! Жиє теперка наш Танк, як му пасує і в дуло не дме. Тіко деколи, як сі схоче йому шось неординарне, то він, паркан перескоче і возит діток в школу по калабанях, а ті йому за то пісні про евросоюз співают.
І такі ото цуда сі діют у Місті, поки Ігор Калістратович в столицях діла рішає.
Завше Ваш, Яків Кутовий.
*ґвізнули — свиснули, вкрали *тріплєкс — віконечко в танку, через яке мож сі подивити, шо сі робе докола. *цинк — підказка
