Ниніка повім вам, люде, за їдного порєдного хлопа. Хулібєком го тато назвав, бо довго був на заробітках в сиредній азиї. А потомка там сидів в тюрмі за то, жи з кумису бімбер гнав і мєстних ним споював.
О ! А бабцє в него була фист віруюча і навит за совєтів ходила до церкви. А той Хулік був страшним шибиником, курва ! По баюрах любив си поскакати, коту воко вібити, чи корові сідло причіпити, а перед доїннєм цебра подзюравити. То мусіла го тиж зи собов брати, би троха спокійнішим став. Єдного разу, влітку, став си хлопака на службі і так му було нудно фист, але тутка прилЕтіла оса. І давай докола него лІтати, як попечена. То Хулік ї руков пєрдольнув, вна си впала на підлогу, а він тодий на ню капцьом — рррраз, і роздусив. Оса в шмарклі сі перитворила, но а дітвак тодий яаааак заверишчит на всю церкву :
- Бабцю, двисі, як я осу настрашив, вна аж сі всрала !!!
Бабцє була розумнов кубітов і більше го зи собов ни брала. Підріс він, вивчивсі на шофира, став купу каси зароблєти, бо директора їдного заводу газоном возив тодий. Каністру-дві на день з баку ґвізне і вже є на якій шифєр до стайні і на дівкі тиж сі лишєло. Єдного разу в директора вмер колєґа і Хулік повіз го на парастас. Подивівси наш шофир на свєтого отцє, як той за годину чєсУ купу каси зароблєє, лишів директора в тім селі, а сам сів в ґазона тай погнав до бабці :
- Бабка, — каже, — де мож на ксьондза сі вівчити ? Повідай ! Та му оповіла шо до чого, ну та й вже переіминований на Хому Хулібек зачєв сі вчіти на духовника. Все ж лекше, аніж каністри з краденов биндзинов тєгати. Вивчивсі хлоп та й дали го на багату парафію. Правив він вірним служби, але й про своє шоферскє корінє ни забував. Чєс від чєсу любив сі побавити в ноцних клюбах без кольораткі*. Но а добропорєдні парафіяни здали го до епископату в єднім моменті. Наклали на него кару, відбув він її, але фист сі обідив. І пєрдольнув цирковнов печєтков по столі та й пішов у дипутати мєстні.
Отодий сі зачєло життє. Помінєв наш Хома імє на більш пристойне, став Леонардом, як Давінчи. Всьо люкс сі складало, каса плила ріков, нич не тре було робіти, тисни на потрібний ґудзик і не смаруй си голову мудрими думками ! Нарішав наш Лєо купу справ, котрі простим людьом ни подобалисі анірас.
Мав тодий він в хаті кота виличезного, єйці в него, величинов з капусту, голова лиса, як шкільний глобус, страшний збитошник був, всюда сі пхав. А тутка купів си Левко песє модної раси. Тішив сі ним фист. А цуцик той, на радіст господарю, срав де хтів, навит на мармурові сходи, курва ! Єдного разу йшов си Лєон по тих сходах, а ту, курва, кіт під ноги, той на гівні сі послизнув... єднов ногов на песє став, аж в того бебихи повилазєли, а потомка і на кота впав свойов півторацинтнернов вагов. Нога зломлена, з кота — пляцок, песє за п'єть тисіч долярів — тиж не зовсім живе, траґедія, люде ! Отодий зачєвсі в него чорний пас в життю. Но бо наші люде добре вміют врочити, того від них не відбереш. Замисливсі Лео. Пойняв, жи тре життє мінєти докорінно, бо фертик* на ґоризонті сі засвітив. І надумав, жи тре врешті шось файне зробіти. Зібрав всю касу, яку мав, полічив ї, взєв дисєту частину і на ню збудував фонтанну з кольоровими лямпками, музиков і голими кубітами з битону. Причипив вЕлику тАбличку зи своїм ім'ям і змусив всіх докола звиртатисі до него — ПАНЕ МЕЦЕНАСЕ, ЛЕВ ! І зачєв всім колєґам повідАти, як то файно ним бути, тим мецинатом, курва — і модно, і пристижно, та й люде тя люблят...
А тоті таааак сі перийняли, жи тиж зачєли свою вкрадину дисятину у місто рідне вклодати... Майданчікі дитєчі зачєли сі появляти за рахунок «порєдної пані з юстициї», літня плошчадка для таньців зроблена була «чорівними руками бувшого начєльніка міліциї», на кажнім кроці лавкі від «нивідомого мецината Владзя з Бані», сніданкі для биздомних від «доброго хлопа з Губич». А на цинтральній плошчі постала майже провдива вишка бурова, при помочи якої колись ропу добували і ... о цуд свєтий... жадної тАбличкі на ній нима і, певне, вже ніґди не бде. Вся сі світит, мруґає вогнями, на ній ріжні картини всякі малярі виставлєют. Музика грає, туристи на тлі тої атракциї сі знимкуют, дітиска докола бігают, пісні співают, таньці таньцюют... Гроші в буджит міста ріков пливут ! Весело, курва ! Віросло то всьо фист рєзко, як каса в кішени хабарника !
І всюда тАбличкі, тАбличкі, тАбличкі...
Но і я вам повім, жи люде довше жити стали, бігме. Особливо тоті, шо мецинати... Лікарям тиж менче роботи, так, бо здоровіші люде стали. Отакво, люде ! І коби то була байка, а то є чисто провда !
Йду тиж си якусь тАбличку вирізб'ю, га ?
Завше ваш, Яків Кутовий.
*кольоратка — римський ковнір у священників. *фертик — піздинц
