На написання цієї статті мене надихнуло нове відео від українського журнала про музику Slukh — Нова українська популярна музика. Я навмисно проігнорую минулі частини, бо вони мають ті ж самі проблеми що і ця, проте остання більш характерно показує проблему культури та національних травм.
1. Почнемо з переліку тих, хто на думку Slukh брав участь у становленні української популярної культури або в кого питали їх думку про це:
Монатік, Потап, Барскіх, Юра Бардаш, Аліна Паш, Дорн, Вакарчук, Могілевська, учасник Время і стекло, Jamala, Філатов (Манекен) тощо.
Для тих хто не жив в ізоляції останні років 20, стане зрозуміло що частину з цих наврядчи можна назвати творцями української популярної музики, бо вони завжди робили контент для росії (Монатік, Потап, Барскіх, Юра Бардаш, Дорн, Могілевська, учасник Время і стекло) і чомусь називали це українською музикою. Мабуть, наявність українського паспорту дає змогу автоматично зараховувати російську музику до української (сарказм), але це моя думка.
Але є інша частина — Аліна Паш, Дорн,Юра Бардаш, які відверто працюють і нашим і вашим або відверті колоборанти. Однак та ж Паш перемикається на українську коли їй потрібно, вдягає вишиванку і розповідає яка вона справжня українка, потім знімається в російській рекламі.
Є також ще Jamala,Вакарчук. Вони роблять українську україномовну музику, однак від них тхне після їх зв'язків з політикою, але на тлі інших вони дійсно українські виконавці.
2. Окрім Jamala,Вакарчук лише вокалістка гурту Vivienne Mort та диктор кажуть українською,тобто, всі інші 80% гостей у відео Нова українська популярна музика розмовляють російською та роблять російський контент.
3. Але справа не у тому що існують такі виконавці, а в тому, що музичний журнал про українську музику в Україні все одно обирає російськоцентричного виконавця. Чому не обрати для інтерв'ю Другу Ріку, ТНМК, Один в каноє, Без обмежень, Kozak System, Тартак, ВВ тощо. І можна було б зрозуміти що в когось з них не було змоги брати участь у записі, однак не всі ж одразу, а перелік таких виконавців дійсно великий. Але все стає зрозуміло коли бачиш головного редактора.
І як висновок хотів би додати — проблема не в тому є якийсь журнал, який таким чином обирає що і як робити. Це насправді суто їх справа.
А небезпека у тому, що такий проєкт подає себе як провідника у світ української культури, тільки по факту ця культура підсвідомо (або свідомо?) подається нам меншовартісною та залежною від росії, що тільки і вказує наскільки глибоко травмоване наше суспільство, якщо у 2021 році на 8 році війни з росією молоді люди обирають майже 100% російськоцентричних артистів, хоча дійсно українських локальних артистів стало більше і кількісно і якісно.
Однак яка різниця, еге ж?
