https://youtu.be/IkFMhzRRsHk?si=lDToQ8hu54TGHIoH — ода болотам.. Але то не ті болота, що на розґвадзяних дорогах. Ті дихають, а вуличні втрамбовуються, витоптуються, і така мертвляча дія розширюється на територію трави. Тобто має бути чіткий контраст: якщо стежка чи дорога тверда і пряма (без спотикачів і сюрпризів) — ніхто не буде топтати територію трави чи дихаючого болота біля неї. Але твердь під нею теж має бути пориста, дихаюча, щоб не бути бар'єром між екосистемами, щоб через пори і трубки в твердій основі живі організми могли проникати з одного боку на інший. Насипні палі теж, очевидно, мають якусь перевагу над суцільними. Займаючись бджолами, я помітив, що вони не терплять утеплення стінок вулика суцільними плитами пінопласту. А от подрібнені кульки і дрібні засипні куски їм підходять.. Ба навіть недавні кошмари з погонями і мордобоями уві сні нагадали давні спостереження про те, що не варто спати чи навіть довго перебувати в приміщенні, де схоплюється монолітний бетон. Його кристалізація ніби «заціплює зуби» — надміру янізує простір і породжує в ньому енергію агресії (кошмар про битву самотнього самурая на гвинтових сходах вежі з цілим кодлом переслідувачів, які відтісняли його на вершину, звідки не було виходу)..
Жива природа любить губчаті, пористі, волокнисті, дисперсні структури, в яких вразливі мікроорганізми можуть заховатися від ворогів. Навіть затоплення кораблів і скидання різних пустотних і фрактальних конструкцій в прибережні шельфи (на їх круті уступи) створює додаткові ніші для розвитку морської флори і фауни. Бобри залюбки створюють такі хащі на річках, де зразу ж відновлюється пишна екосистема
..писав той, що зціпивши зуби, півжиття варив електродами «моноліт», а тепер перейшов на дешевший «континент».. Зварка — теж монолічення, янізація, кристалізація простору.. Можливо, для якогось іншого масштабу життя навпаки — я сам виглядаю, як затятий курець зі стажем, хоча тут не переношу курвивих — до душорвотного анафілактичного шоку ("із зміною масштабу — якості інь-янь змінюються на протилежні")..
(хоча тут ми його спочатку нагріваємо — інізуємо, щоб розтопити, а вже потім він сам охолоджується і монолітиться — янізація проходить, як спонтанний процес.. Зрештою, і проготування цементних розчинів — розбавлення їх водою — теж інізація, а вже подальше схопленя і кристалізація в залитій формі — спонтанний повільний янь: ріст кристалів, які сплітаються гіллям, проростаючи одне в одного, і якщо їх більше поливати — вони глибше і щільніше ростуть..)
Виходить, що інь-янь наука — дуже (вкрай-) іньська, як все на світі.. А китайці, японці вже її трохи переінакшили, щоб облагородити свій грізний янь (підняти статус, его, велике Я "гарячого войовничого мужчини"). Але все одно той янь (велике тверде вперте Я) без м'якого теплого іню всередині — пса вартий. Просто наглий впертий вбивця, який напролом лізе по трупах, щоб доказати своє — щось ізначально недолуге і брехливе, як виплеканий хворою уявою образ ворога чи ворогів довкола.. Нюанс у тому, що інь само по собі пасивне, ліниве (лінь — теж інь), схильне впадати в меланхолію і депресію, і йому час від часу потрібен такий нервовий підганяйло.. чи грамотніше ПОганяйло — вершник в положенні "динамізації системи": янь над інь. Хоча інь всередині янь (як думки всередині голови) — теж динамізують, хоча й не так активно, як жінка — жива муза, створена природою, щоб надихати на великі справи.
